«За два роки ми досягли справжнього прориву в розвитку системи військового зв’язку»

 Березень 23, 2016

5440_p_06_img_0001Багатьом країнам, щоб пройти такий шлях, знадобилось 5–10 років

Минулого тижня в київському Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації відбулися збори з начальниками польових вузлів зв’язку, більшість з яких виконують завдання в зоні АТО. Вони міцно тиснули один одному руки, зазначаючи, що з деякими з колег побачилися вперше, хоча по телефону чули сусідів по флангах сотні разів. Під час зборів офіцери частин і підрозділів зв’язку ділилися власним досвідом виконання бойових завдань антитерористичної операції.

— Система зв’язку, яка зараз працює в зоні АТО та у Збройних Силах загалом, значно перевершую ту, яка була до початку проведення антитерористичної операції, — говорить начальник організаційно-планового управління Головного управління зв’язку та інформаційних систем ЗС України полковник Герман Качан. — На кожному ротному опорному пункті є супутникові станції, підрозділи забезпечені цифровими станціями транкового зв’язку типу Motorola. Якщо 2014 року в нас була велика проблема із забезпеченням підрозділів, які ведуть бойові дії, сучасними засобами зв’язку і багато в чому тоді нам допомагали волонтери, то вже 2015-го нам вдалося її вирішити. Етап «дати щось» давно минув, зараз ми на етапі «дати найкраще». За два роки ми досягли справжнього прориву в розвитку систем військового зв’язку. Багатьом країнам, щоб пройти такий шлях, знадобилось 5–10 років. Нагальна потреба тактичної ланки практично задоволена. Сьогодні ми розпочали забезпечення сучасними засобами зв’язку частин, які знаходяться в ППД за межами зони АТО. Переобладнуємо під «цифру» командно-штабні машини. Є певні проблеми із базою цих КШМ, але це питання часу.

5440_p_06_img_0002Під час виконання завдань у зоні АТО, крім обладнання Motorola, я неодноразово зустрічав у військових підрозділах радіостанції Falcon ІІІ, виробництва американської корпорації Harris. При цьому на мої запитання стосовно вражень від радіостанції, зв’язківці відповідали досить буденно: «Хороша станція, ми вже до неї звикли». Якщо врахувати, що йшлося про найсучаснішу радіостанцію третього покоління, яка тільки тепер з’являється в арміях країн НАТО, буденність відповідей зв’язківців обнадіює!

— Те, що було в 2014-му і є нині, годі й порівнювати, — говорить начальник польового вузла зв’язку легендарної 93-ї бригади майор Сергій Карман. — Коли наша бригада зайшла в зону АТО, на озброєнні підрозділів були застарілі радіостанції Р-159, в бронемашинах — ще більш давні Р-123. Через те й часто доводилося керувати підрозділами по мобільних телефонах. Єдине, що було з сучасного обладнання, це станція супутникового зв’язку на командному пункті бригади. Зв’язок із блокпостами організовували по польовому кабелю, який прокладали до найближчих вузлів «Укртелекому». А там відстань — 6–8 кілометрів, кілька мінометних обстрілів — і кабель пошкоджений. Доводилося зв’язківцям мотатися по блокпостах і, нерідко під обстрілами, відновлювати зв’язок. Згодом нам доставили батальйонний комплект транкових станцій Motorola. Це був прорив! Ось тоді ми й почали розгортати нову систему і на ходу навчатися. Допомагали освоювати «цифру» деякі мобілізовані бійці, які мали навички роботи із сучасним обладнанням.

5440_p_06_img_0003— Вже коли 93-тя бригада передислокувалась у Піски, ми повністю були на «цифрі», тоді використання мобільних телефонів виключалося, — продовжує Сергій. — Коли почались щоденні обстріли й бойові зіткнення, щоб уникнути перехоплення інформації бойовиками, регулярно змінювали ключі шифру, а якщо знали, що десь втрачена така станція або невідомо, де вона зараз перебуває, то негайно змінювалися ключі. Потім бойовики почали полювати за нашими антенами. Бо вони, як правило, вказували на командні пункти, тож обстрілювали їх регулярно. Тому антени ми намагалися розгортати максимально приховано. А ще вдалися до хитрощів. Аби відволікти увагу бойовиків від справді діючих пунктів управління, брали супутникову «тарілку» і встановлювали на фальшивій позиції. Незабаром ворог обов’язково накривав цей «пункт управління»!

— Але, якщо відверто говорити, яке ставлення до зв’язківців було 10–20 років тому, таке й залишилось. І навіть війна тут мало що змінила. Піхотинцям, танкістам — шана, артилеристам — подвійна шана, а зв’язківців традиційно згадують, тільки коли зв’язок відсутній. От і виходить, як у тій приказці, якщо не згадали — отже, похвалили. Головне, що ситуацій із відсутністю зв’язку стало менше, — говорить Сергій.

Як приклад швидкого переорієнтування Збройних Сил на цифрові засоби майор Карман згадує, як до їхньої бригади прибув лейтенант-зв’язківець, випускник Військового інституту телекомунікацій та інформатизації. Молодий офіцер чудово орієнтувався в цифрових системах, бо його вже навчали цього у виші:

— Але старі аналогові радіорелейні станції він знає погано. А ми ці станції вирішили використовувати для резервування зв’язку, так, про всяк випадок. Пам’ятаю, говорили тоді між собою жартома, мовляв, в інститутах занадто швидко перелаштувались!

Роман ТУРОВЕЦЬ

Схожi записи: