Скаліченого війною бійця поставило на ноги кохання

 Березень 2, 2016

5437_p_10_img_0002Під Іловайськом Олексій Аванесян втратив ногу, а на лікуванні у Києві зустрів майбутню дружину

У столичному військовому госпіталі Олексія Аванесяна не лише повернули до життя після важкого поранення, тут він зустрів свою долю. Вперше Міжнародний жіночий день він відзначатиме разом із дружиною Оленою, з якою побрався у грудні минулого року. Але цій події передував дивовижний збіг обставин і зірок на небі, де, як кажуть, вершаться і долі, і людське щастя.

Подих війни Олексій відчув ще в дитинстві під час конфлікту в Нагірному Карабасі. А потім — усю трагедію людей у результаті страшного землетрусу, коли місто Спітак було повністю зруйноване. Відновлювати його прибула й українка Софія Миколаївна. Там вона познайомилася з Василем Аванесяном. Разом покинули Вірменію в 1992 році через війну і поселилися в Україні, яка і для чоловіка, і для їхнього старшого сина Олексія стала рідною. Звідси Аванесян-молодший пішов на строкову, а потім — на контрактну військову службу. А коли на Донбасі розпочалася війна, двічі намагався добровольцем стати на захист України. Лише з третьої спроби домігся свого, і його призвали до лав Збройних Сил. Став водієм 55-ї окремої артилерійської бригади. Доправляв на поле бою потужну гаубицю. Біля Іловайська Олексій дві години перебував під нищівним вогнем мінометів, «Градів» супротивника. Тоді старший солдат втратив ногу. З поля бою пораненого хлопця витягли лейтенант Володимир Шевчук і його товариш-водій Валерій Куц, який теж отримав поранення.

До розмови долучається дружина Олексія Аванесяна Олена Родина-Аванесян: «Я волонтерську діяльність розпочала під час Революції гідності. А коли до столичного військового госпіталю почали надходити перші поранені, стала допомагати і їм. Того дня я занесла до палати волонтерський пакет, в якому було все, що потрібно пораненим. Побачила Олексія, і серце стиснув жах. Він був закутаний у пелюшку, поверх якої лежали документи, обличчя від втрати крові мало зелений колір… А трохи одужавши, Олексій запросив… на танець. Звісно, я погодилася, а сама подумала: яка мужня людина! Недарма за подвиги в бою його нагородили орденом «За мужність». Я побачила в ньому справжнього героя. Втратив ногу, а такий життєлюб… А коли опанував протез — освідчився. Я відповіла на його пропозицію побратися дещо пізніше…»

І ще одна деталь, яка розкриває силу характеру цієї людини. Ще під час перебування в госпіталі Олексій продав свій автомобіль «Ланос» і придбав іномарку з автоматичною коробкою передач, щоб було легше керувати нею з протезом на нозі. За кермом машини разом із Оленою виїхав до місця дислокації своєї частини, доставив волонтерський вантаж. Під час тієї поїздки дівчина-красуня повною мірою оцінила силу духу, і погодилася стати дружиною цього мужнього чоловіка, неординарної людини.

У грудні минулого року зіграли весілля. «Ми не збиралися широко афішувати цю подію, — розповідає Олена. — Але коли про наш намір дізналися мої колеги з волонтерської госпітальної сотні, то рішуче сказали, що проведуть на найвищому рівні. Подарували обручки, орендували «Мамаєву слободу». Всі витрати взяв на себе її керівник, колишній учасник АТО з позивним «Козак Мамай»…

Ділячись враженнями від цієї події, Олена розповіла, що її бабуся та дідусь теж познайомилися на війні, під час Другої світової. От і вони з Олексієм, так би мовити, продовжили родинну традицію…

Я познайомився з цим подружжям якраз того дня, коли вони відвідали у лікарні бойового побратима Олексія — Валерія Куца, який переніс чергову операцію. «Молодець Валера, тримається мужньо», — розповідає Олексій. А я про себе подумав: «Є з кого брати приклад. Адже важкопоранений боєць нині веде активний спосіб життя. Разом із дружиною допомагає іншим пораненим долати труднощі, слугує взірцем того, як треба любити життя і вірити у здійснення навіть неосяжних, на перший погляд, мрій!»

Володимир ЧІКАЛІН

Схожi записи: