Вона витягнула з поля бою 16 поранених бійців

 Березень 2, 2016

5437_p_01_img_0002Кулі й осколки минули Тетяну Іваненко, але внаслідок вибухів снарядів отримала дві контузії

21 серпня 2014 року. Цей день закарбувався у пам’яті Тетяни Іваненко назавжди: з першими променями сонця розташування їхнього підрозділу проросійські бойовики накрили «Ураганами». Ще не вщухли вибухи, як старший сержант медичної служби Тетяна Іваненко вискочила з бліндажа: десятки військовиків дістали поранення і радіостанція медиків розривалася від прохань допомогти.

— Разом з Федором Богачиком, Михайлом Кошиковим та Оленою Гончаровою — своїми колегами — ми обходили кожен взвод, аби надати військовикам першу допомогу, — згадує дівчина.

Війна для Тетяни Іваненко — старшого сержанта медичної служби — медичної сестри ЛОР-відділення Військово-медичного клінічного центру Південного регіону розпочалася у березні 2014 року. У складі 79-ї окремої аеромобільної бригади її відрядили у Херсонську область на кордон із Кримом для прикриття позицій на випадок спроби вторгнення «зелених чоловічків».

Загалом Тетяна Іваненко у відрядженні в зоні АТО була тричі.

5437_p_07_img_0001Під час одного з них наша героїня відбула на «гарячий» Донбас у складі медичної групи, що складалася з 2-х військових хірургів, 1-го анестезіолога і 2-х медсестер, яка розташувалася неподалік населеного пункту Старогнатівка.

— До нас привозили поранених з частин і підрозділів, які брали участь у бойових зіткненнях з ворогом, — розповідає Тетяна, згадуючи літо 2014-го. — Щоденно привозили 25–30, а іноді й 50 поранених, серед них були і бійці з важкими ушкодженнями. Стабілізувавши стан поранених, ми відправляли їх гелікоптерами до медичних закладів Дніпропетровська і Запоріжжя.

Згодом перемістилися в район села Кутейникове, розмістилися на базі місцевого елеватора, за кілька кілометрів від Савур-Могили. Тоді за неї точилися жорстокі бої.

Через деякий час групу медиків знову перекинули в район Старогнатівки. Де їх підрозділ і накрило «Ураганами».

— Відтоді минуло чимало часу, але перед очима й досі обличчя солдатів, яким тоді залишалося жити лічені години, — продовжує Тетяна, ледь стримуючи сльози.

Я спілкувався з кількома вояками, яким Тетяна надавала допомогу. Полковник Високомобільних десантних військ Петро Потєхін — один із них.

— Цій дівчині довелося пережити справжнє пекло, — каже Петро Геннадійович. — Про таких, як вона, потрібно писати повісті і знімати фільми. Вона стала для багатьох із нас більше, аніж медсестрою, адже врятувала десятки людських життів, і я дивуюся, як вона не лише не зламалася морально під «Градами» й «Ураганами», а ще й підбадьорювала солдатів!

Коли дивишся на цю тендітну дівчину, не віриться, що вона заглядала у вічі смерті. Кулі й осколки минули її, але внаслідок вибухів снарядів отримала 2 контузії. Командування, знаючи, що їй зобов’язані своїми життями щонайменше 16 вояків, яких вона витягла з-під «Ураганів» — у прямому розумінні цього слова — представило її до ордену «За мужність». Але мужня медсестра отримала медаль «Захиснику Вітчизни», якою дуже дорожить…

Сьогодні вже молодший лейтенант медичної служби Тетяна Іваненко — слухач Української військово-медичної академії. Почувається щасливою людиною. З нетерпінням чекає зустрічей із сином Єгором, якого поки що виховують дідусь із бабусею. А ще вона мріє про той день, коли на українській землі настануть мир і спокій.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: