З настанням ночі мешканці Зайцевого не лягають спати, а починають ховатися…

 Лютий 17, 2016

5435_p_03_img_0001Проросійські найманці показують свою «вовчу натуру» і гатять по селу навіть зі ствольної артилерії

Вже понад місяць, як населений пункт Зайцеве став однією з найгарячіших точок у зоні проведення антитерористичної операції. Село на Донеччині чи не щодня потрапляє у зведення штабу АТО як територія, що постійно піддається обстрілам з боку проросійських найманців. На ці провокації військовослужбовці 57-ї окремої мотопіхотної бригади, що несуть тут службу, не піддаються. Водночас вони всіма можливими способами стримують бойовиків від просування на українську територію і завжди готові дати відсіч підступному ворогу.

З командиром одного з батальйонів бригади полковником з позивним «Сан Санич» спілкувався в розбитому обстрілами будинку.

— От і сьогодні вночі в цей двір поцілили з автоматичного гранатомета, — зауважив комбат. — Хазяїн садиби отримав серйозні поранення, один осколок перебив йому артерію. Мої хлопці надали невідкладну медичну допомогу, евакуювали в лікарню у Дзержинськ. Взагалі ці наші «нульові» позиції і навіть укріплення другого ешелону оборони бойовики обстрілюють цілодобово. Російські найманці при цьому «не гребують» застосовувати не тільки 120-міліметрові міномети, а також заборонену ствольну артилерію калібру 122 міліметри. Про стрілецьку зброю та «важкі» кулемети й говорити не доводиться. Вчора вдень було три вогневі сутички із застосуванням противником майже всіх видів озброєння, а вночі село освітлювалося вибухами з їхніх гранатометів і мінометів.

Комбата доповнює один із офіцерів батальйону:

— Найбільше нам дошкуляють міномети. По садибі, що праворуч, вчора поцілили 120-міліметровою міною. Наскрізь пробило осколками дах і все навколо. А ось свіжа вирва від міни калібру 82 міліметри. Ця «шоста» модель ВАЗа побита саме її осколками. Вулиця ліворуч геть знищена, жодного вцілілого помешкання…

5435_p_03_img_0002До «Сан Санича» підходить уже знайомий мені офіцер розвідки з дислокованого неподалік 34-го окремого мотопіхотного батальйону Костянтин Ільченко:

— Комбате, — вклинюється він у розмову, — я вам від інженерів спецпідрозділу «Хорт» нові «глушаки» привіз на ДШК і до автоматів. «Вироби» зараз випробовуються в нас на стрільбищі.

Виявилосяь, що пристрої для безшумної та безполум’яної стрільби (ПББС) були виготовлені волонтерами. Але їхні технічні характеристики надзвичайно високі. Інформація про їхні можливості мене настільки заінтригувала, що я, попри непролазну багнюку на польових дорогах, не втримуюся від поїздки на те саме стрільбище 34-го батальйону. На місці розвідник Костянтин Ільченко представляє мені кремезного чоловіка старшого віку…

— Це голова правління Об’єднання ветеранів українських спецпідрозділів Павло Патарецький. Він допомагає нашому батальйону з моменту його створення, він же організовував і спецпідрозділ «Хорт» з ветеранів силових структур.

Павло Анатолійович згодом розповідає про те, що тут зараз відбувається:

— Ми привезли нашим хлопцям у подарунок 170 комплектів зимового обмундирування типу «Гірка». Однак головний наш дарунок — певна кількість пристроїв для безшумної та безполум’яної стрільби, спеціальні датчики руху для виявлення ворожих диверсійно-розвідувальних груп та прилади протидії безпілотним літальним апаратам. Все це — власні розробки нашої інженерної групи, вони унікальні. Наприклад, «глушаки» під великокаліберні кулемети мають вбудований ротор, який не тільки стабілізує при стрільбі ствол, але й відводить порохові гази від стрільця. До того ж усі вони розраховані для ведення вогню штатним, а не спеціальним патроном. При цьому наша розробка зменшує силу звуку пострілу на 80 відсотків і не дає спалаху вночі.

Тим часом командир батальйону капітан з позивним «Опер» та командир взводу молодший сержант з позивним «Легкий» накручують на стволи різного типу автоматів прилади безшумної стрільби. «Легкий» проводить контрольний відстріл штатними патронами… Постріл із зазвичай оглушливого укороченого АКСУ-74 за два кроки від нього не гучніший за тріск зламаної гілки!

Трохи згодом запитую взводного, чому сюрпризи винахідників та новенькі однострої його підрозділ отримав першим. «Легкий» задоволено сміється:

— Це заохочення, бо ми всюди перші. Я не перебільшую, але наша репутація ґрунтується на грамотних діях на передовій. Наприклад, взводу довірили прикривати відхід батальйонних підрозділів із Зайцевого на ротацію. Ми залишили село останні, прикриваючи своїх і не даючи бойовикам підняти голови. До речі, напередодні виходу наш ротний, офіцер за позивним «Койот», просто в окопах вручив моїм хлопцям 10 медалей. Молодшому сержанту «Локі» — орден Богдана Хмельницького першого ступеня. Він, до речі, сімома пострілами з РПГ-7 зірвав атаку ворожих бронемашин, які йшли на прорив наших позицій. Одну БМП спалив вщент…

Коли наш автомобіль уже в сутінках виїжджав з розташування 57-ї бригади, в районі Зайцевого знову почали лунати вибухи…З настанням ночі російські найманці почали вилазити зі свого лігва і вкотре змусили мирних людей під вибухи мін ховатися по підвалах та молитися Богу, аби їхній будинок вцілів, а ніхто з рідних та сусідів не постраждав.

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: