Командир донецької фортеці

 Грудень 3, 2015

5425_p_10_img_0001Капітан Олександр Скиба, офіцер-вихователь за посадою та історик за фахом, 24 дні керував обороною ДАП

2 серпня цього року, в День високомобільних десантних військ України, я став свідком нагородження «крилатих піхотинців» в одному з базових таборів у зоні АТО. Державні нагороди героям вручав особисто Президент України Петро Порошенко, тиснув мужнім бійцям руки, дякував за самовіддану службу і казав, що ними гордиться вся країна

А коли закінчились урочистості, я опинився серед групи десантників однієї з частин ВДВ, які збиралися сідати в автобус. Старший групи розраджував чоловіків: «Хлопці, ваші нагороди від вас не втечуть. Ну, не отримали ви орденів з рук Президента сьогодні — отримаєте завтра. А про тих, кому їх дали тільки що, ви знаєте не менше за мене — вони пройшли пекло. І я анітрохи не перебільшую…»

Серед нагороджених був і командир 8-ї роти 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантної бригади капітан Олександр Скиба (нагороджений орденом Богдана Хмельницького). Спочатку цей підрозділ був сформований як 3-й окремий батальйон 80-ї окремої аеромобільної бригади, але згодом був перейменований у 122-й та увійшов до складу 81-ї аеромобільної.

Позивний «Арес», по імені хитромудрого Бога війни Древньої Греції, Скиба отримав ще під час перших боїв під Авдіївкою та Пісками.

Такі гучні позивні, як ви розумієте, даремно не даються. В батальйоні, окрім комбата, не було жодного кадрового офіцера. Підрозділ був укомплектований мобілізованими, більшість з яких не служили у війську. Офіцерів бракувало. Уже в ході бойових дій командир батальйону був змушений призначити командувати взводами кращих сержантів. Олександр прийшов на посаду заступника командира роти по роботі з особовим складом, однак з першого дня і до повернення з Донбасу командував ротою.

Скиба — випускник історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. До війни працював на посаді першого заступника міського голови міста Васильків на Київщині. В активі була лише військова кафедра. Але в ньому було і є щось таке, що спонукало роту слухатися ще геть молодого чоловіка, як сивого батька. Я попросив колишнього командира батальйону підполковника Валерія Куркова охарактеризувати капітана.

— Знаєте, що мене завжди вражало у восьмій роті? Інші повертались із «м’ясорубки» в аеропорту з явними ознаками бойового стресу і частково деморалізовані. А хлопці з «вісімки» наче сяяли, майже всі солдати були на психологічному підйомі. Ще одна характерна риса роти — це мінімальна кількість втрат за повного і точного виконання бойових завдань. За весь період війни в роті один загиблий і троє поранених. Серед командирів рот рівних «Аресу» за вмінням грамотно організувати бій у складних і динамічних умовах я не знаю. В ДАПі він фактично самостійно організовував оборону наших позицій і, головне, дуже ефективно. І сержантів — командирів взводів він навчив нестандартно діяти і керувати підрозділами не гірше за підготовлених кадрових офіцерів…

Один з сержантів роти Василь Максимів розповів мені про одну з військових хитрощів «Ареса»:

— У першу ротацію ми проходили в ДАП через блокпости бойовиків, бо деякий час був такий порядок ротації згідно з домовленостями між нашим командуванням і бойовиками. Вони дозволяли нам брати із собою тільки автомати з трьома магазинами. А от що придумав ротний: ми провезли великокаліберний ДШК, снайперські гвинтівки, гранатомети у дровах, а у мішках з провізією та чотирьох колесах КАМАЗа — солідний боєзапас. Кожне колесо з авто ми в аеропорту потім ушістьох знімали.

«Дракон», «Їжак», «Кондор»… Це назви позицій, які утримувала рота «Ареса» в районі нового термінала. Загалом їх було дев’ять. Останній пост «Джульєтта» вони облаштували, коли 9 січня з підвальних комунікацій, як таргани, полізли бойовики-«кадирівці». Хлопці загнали їх назад ручними гранатами й замінували все навкруги. То був період найважчих для роти боїв. Сепаратисти безперервно атакували зі сторони старого термінала і промацували оборону українців з інших боків. Їхня важка артилерія била по новому терміналу з району Спартака, стабільно дошкуляли ворожі снайпери. Дуже важкий бій стався на Різдво, коли бойовики танковим вогнем практично знищили дві оборонні позиції роти і спостережний пункт. 11-го січня їхній кочівний танк пострілами зі 100 метрів завалив дві стіни на першому поверсі, оголивши фланги оборони роти десантників. Скиба від вибуху снаряда отримав важку контузію.

Ще живий тоді легендарний десантний медик Ігор Зінич за позивним «Псих» обколов «Ареса» медпрепаратами. І Олександр ще близько двох тижнів майже без сну керував «кіборгами», коригував вогонь нашої «арти» у відповідь, кілька разів викликаючи його на себе. Вода закінчилася. Її набирали в калюжах з-під корки льоду, знезаражували й пили. Боєзапас закінчувався. Скиба дав наказ бити тільки по видимих цілях.

Я запитав Олександра, що для нього в той період було найважчим.

— Втрата солдата «Любчика» і поранення хлопців, — відповів капітан, — «Любчика» в нас всі дуже любили й поважали, він загинув під час танкового обстрілу. Другому солдату Сані Лимарю в тих боях вибухом відірвало руку. Саня пролежав при мінус 30 морозу з 4-ї ранку і до 12-ї ночі. Ми домовлялись з бойовиками про те, щоб в обмін на чотири трупи їхніх «колег» вони нам дозволили вивезти пораненого. Але вони не пропустили техніку, тому хлопці 4 кілометри на руках виносили Лимаря до наших. Тіло «Любчика» ми вивезли пізніше.

Остаточно 8-ма рота виходила із аеропорту у другій половині січня вночі на двох тягачах — партіями по 14 вояків. І кожна партія, за 9 хвилин пролітаючи дистанцію в кілька кілометрів від летовища до найближчих укриттів, піддавалася шаленим обстрілам. Сепаратисти зосереджували на наших бойових машинах вогонь з усіх наявних засобів. А сам Скиба, вивівши підлеглих, ще на тиждень залишився в ДАПі для передачі району оборони наступному командиру українських «кіборгів».

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: