Психологічні бойові травми — бомба сповільненої дії

 Листопад 19, 2015

5423_p_08_img_0001Психологічна реабілітація бійців має починатися ще у районах відновлення

Снайперу з позивним «Одеса» трохи більше тридцяти. У своїй бригаді він — легендарна особистість, бо має на своєму рахунку чимало знищених ворогів. Побратими кажуть, що в «Одеси» професійна витримка, без якої снайпер як такий не існує. Та він і сам вважав, що його нервова система неначе зі сталі. Але одного дня раптом зрозумів — із ним щось не так.

На лінії зіткнення кілька днів поспіль тривали безперервні масовані ворожі обстріли з великих калібрів. Чоловік вирахував за першим ешелоном оборони проросійських бойовиків куточок місцевості, куди вони відводили для перепочинку своїх мінометників. А ця публіка особливо дошкуляла підрозділу снайпера. Тому «Одеса» потайки пройшов через свої та ворожі мінні поля в тил ворога і знищив сімох «курортників».

При поверненні в підрозділ він доповів командиру про результати «полювання». У відповідь отримав прочухан. Офіцер кричав: «Попри твій величезний досвід, зараз ти повівся, як школяр! Точку й маршрут переходу лінії фронту не погодив. Розташування мінних полів не уточнив. Не отримав останніх розвідданих та й самих розвідників у прикриття не взяв. Ти себе не контролюєш. Негайно їдеш у короткострокову відпустку!»

Цю історію мені розповів при зустрічі директор Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, кандидат психологічних наук полковник запасу Назім Агаєв. У відпустці в «Одеси» також виникли проблеми. Його бойові рефлекси спрацьовували там, де загрози його життю не могло й бути. Він лякав рідних і знайомих. Зрештою чоловік зрозумів, що він — не робот. І звернувся по допомогу до психологів.

— Хочу процитувати вислів ветерана війни у В’єтнамі, видатного американського психолога світового рівня Френка П’юселіка, — продовжив розмову директор центру. — «У В’єтнамі загинуло більше 50 тисяч американських солдатів, але протягом наступних 10 років понад 60 тисяч ветеранів вкоротили собі віку. В Україні проблема реабілітації військовослужбовців дуже нагальна, бо це — бомба сповільненої дії». Френк із самого початку війни на Сході країни співпрацює з нашим центром на рівні державних програм. Його цитатою я хочу сказати, що бойові посттравматичні розлади даються взнаки у більшості бійців-учасників АТО. Фронтовики повинні повернутися до мирного життя або служби в місцях постійної дислокації частин психічно повноцінними. Для цього насамперед кожному військовому важливо усвідомити, що розлад — це не хвороба, а природна реакція людської психіки на тривале або шокове перенавантаження. Якщо ж на цей стан людини не звертати уваги, психічні розлади можуть легко перерости вже у важке захворювання. Наші воїни мають зламати певні стереотипи у свідомості та не оминати реабілітаційні центри. В арміях НАТО це звичайна практика, кожен солдат вважає візит до психолога природним і зовсім не комплексує.

Нещодавно наші законотворці прийняли дуже важливе рішення — парламент ухвалив закон про обов’язкову психологічну і медичну реабілітацію всіх учасників бойових дій у спеціальних центрах.

За рішенням Міністра оборони незабаром на базі медичних установ відомства мають запрацювати 9 центрів психологічної реабілітації. Є приклади того, як у регіонах запроваджують місцеві програми реабілітації учасників АТО.

— У Міністерстві оборони дуже добре розуміють масштаб проблеми. В питаннях психологічної реабілітації ми на крок випереджаємо решту відомств. Наш центр розробляє велику кількість спеціальних програм, зокрема для військових психологів. Ці програми повністю відповідають якісним стандартам НАТО. Останнім напрацюванням є структурно-логічна схема, за якою весь цикл роботи психологів поділений на три етапи: психологічна допомога на передових позиціях, попередня реабілітація в районах відновлення 2-го та 3-го ешелонів оборони, реабілітація у спеціальних центрах. Перші два етапи дозволять не тільки розтягнути в часі масову реабілітацію фронтовиків у центрах, а й зроблять її плановою та більш якісною. Центри мають незабаром запрацювати. Першими до них потраплятимуть ті, хто потребує негайної допомоги. Решту психологи будуть попередньо реабілітувати у прифронтових зонах. У районах відновлення поки що будуть працювати зведені бригади фахівців, зокрема і з нашого центру. В 2016 році їх замінять спеціалісти психологічної служби, яка нині формується.

Ми не маємо права зволікати створенням ефективної, дієвої системи психологічної реабілітації учасників АТО, аби не задавнювати психологічні проблеми бійців.

— Давайте повернемося до історії зі снайпером, вона показова. Командир «Одеси», хай і з добрими намірами, припустився помилки. Він відправив бійця у відпустку в стані високої психологічної напруги. Перехідного періоду, адаптації в чоловіка не було. Замість зняття стресового стану він отримав додатковий шок. Правильною дією офіцера була б попередня організація зустрічі хлопця з батальйонним або бригадним психологом. Завдання останнього — виявити ступінь серйозності розладу й або направити бійця на реабілітацію, або допомогти йому самостійно. Повірте, іноді для цього достатньо провести кілька бесід про те, що турбує бійця. Багато хто соромиться ділитися проблемами з товаришами чи священнослужителями.

Дозволю собі порадити командирам кілька речей. Перша — обов’язково провести бесіди з підлеглими і спробувати пояснити, якими є ознаки бойових психологічних травм та їхні наслідки. Треба спромогтися достукатись до свідомості кожного й закласти туди думку: визнання власної психологічної проблеми є ознакою сили, а не слабкості. Друга — ввести за практику візити у підрозділ штатних психологів частини. Вони нададуть першу психологічну допомогу тим, хто її потребує, навчать прийомів самодопомоги.

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: