Війну на Донбасі часто називають «війною артилерії»

 Жовтень 22, 2015

5419_p_04_img_0001Артилерія стала головною зброєю війни на Сході України. Обидві протиборчі сторони і сьогодні продовжують розглядати ствольну і реактивну артилерію як основний засіб

ураження противника на полі бою. Недарма в межах мирних домовленостей відведенню з лінії зіткнення насамперед підлягають саме артилерійські системи. Про роль ракетних військ і артилерії у війні на Донбасі розповів командувач ракетних військ і артилерії Збройних Сил України — заступник командувача Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-майор В’ячеслав ГОРБИЛЬОВ.

5419_p_04_img_0002 — В’ячеславе Юрійовичу, коли востаннє так масово застосовувалась артилерія у воєнних конфліктах?

— Напевно, тільки під час Другої світової війни, не дивлячись на те, що з того часу відбулося чимало збройних протистоянь. Недарма війну на Донбасі назвали «війною артилерії», а артилеристів знову почали заслужено величати «богами війни».

— Чому саме артилерія вийшла на перше місце по активності застосування у цій війні?

— По-перше, артилерія — потужний рід військ, який завдає основне вогневе ураження противнику в будь-яку погоду, пору року і час доби, причому в мінімальні терміни.

По-друге, вона дає можливість виконувати широкий спектр завдань за відсутності безпосереднього контакту між сторонами.

По-третє, артилерія є також засобом морально-психологічного впливу. Існує таке поняття, як вогонь на виснаження. Тобто коли боєць на своїй позиції не може підняти голову через постійний обстріл або його очікування. Це призводить до сильного тиску на психіку, людина втрачає впевненість, здатність до активних дій і загалом деморалізується. Саме цю тактику взяли на озброєння бойовики, щоб виснажувати наші підрозділи.

По-четверте, артилерія виконує низку інших, не менш важливих завдань, наприклад, освітлення поля бою, стрільбу агітаційними снарядами тощо.

— У цій гібридній війні наша артилерія застосовується класично чи якось інакше?

— І так, і ні. Починали ми у спосіб, далекий від класики. Це було зумовлено дефіцитом артилерії. Доводилося буквально розривати підрозділи на маленькі групи, аби охопити підтримкою всі ділянки фронту. Сьогодні ж, коли кількість артилерійських засобів зросла в рази, ми повернулися до класичного способу, тобто до дій у складі батарей, дивізіонів і навіть бригад.

Війна показала, що величезне значення має маневреність артилерії. На початку АТО вогневі засоби могли перебувати на позиції 3–4 години. Сьогодні ж наші підрозділи знаходяться там протягом виконання одного, максимум, двох вогневих нальотів, що в середньому становить до 5 хвилин. І це з урахуванням часу на розгортання і залишення позицій. Якщо позиція заздалегідь не підготовлена, то час дещо збільшується.

— Наведіть приклад, коли артилерія рятувала ситуацію в бою.

— Останнє масоване й успішне застосування було під Мар’їнкою. А загалом у цій війні наша артилерія багато разів впливала на результат бою. Мої підлеглі неодноразово чули слова щирої вдячності від піхотинців, десантників та інших.

— Чув, що наші артилеристи застосовують прийоми, що вважалися давно забутими?

— Так, дійсно. Наприклад, окомірна підготовка. Після Другої світової війни вона була обов’язковою для офіцерів-артилеристів, потім була нівельована. Але на війні ситуації бувають різні,

й це вимагає володіння майстерністю ведення точного вогню усіма можливими способами. У випадку браку часу або за неможливості визначення координат цілі та установок для її ураження, наприклад, при пошкодженні приладів, окомірна підготовка може бути дуже доречною. Але, незважаючи на примітивність, такий спосіб вимагає неабиякої підготовки.

Війна показала, що розвивати високотехнологічні системи розвідки й наведення вкрай необхідно. Але й забувати прості речі не варто. Так само, як традиційне знаряддя артилеристів — прилад управління вогнем і логарифмічну лінійку. Хтось скаже, що це пережиток минулого, крок назад. На це можу відповісти порівнянням — розвиток стрілецької зброї та суперсучасні приціли до неї не знизили актуальності звичайного бойового ножа.

— У повідомленнях із зони АТО часто зазначалось, що артилеристи ведуть контрбатарейну боротьбу. В чому її суть?

— Контрбатарейна боротьба — це виявлення ворожих вогневих засобів і якнайшвидше нанесення по них удару чи нальоту. На початку війни успішно вести контрбатарейну боротьбу ми не могли через відсутність засобів артилерійської розвідки. Радянські, що є на озброєнні, давно втратили свою ефективність. Та навіть їх ми не могли використовувати, бо всі вони були несправні. Але завдяки ініціативній групі генерал-майора Родіона Тимошенка, начальника Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. І.Черняховського, сьогодні в нас вже кілька десятків робочих звукометричних комплектів. Ця ж група допомогла і з впровадженням засобів розвідки іноземного виробництва. До речі, коли в Україну приїздили іноземні військові, вони були дуже здивовані, як українці експлуатують їхні станції. Бо ми розкрили такі якості цього обладнання, про які вони мало що знають на практиці.

Один із прийомів контрбатарейної боротьби — викликати вогонь артилерії протилежної сторони для виявлення місць її розташування. Бойовики для цього зазвичай застосовують тактику «кочуючих» мінометів. Ми — дещо інші способи. Один із них, наприклад, передбачає застосування однієї гармати, яка імітує роботу цілої батареї. Виходить цілком реалістично, і це ноу-хау наших артилеристів.

— Періодично виникають розмови про відсутність на складах снарядів до наших артсистем. Це правда?

— Снарядів у нас вистачає. За більшістю типів їх вистачить ще не на один рік. У тому, що снаряди витрачаються, немає нічого критичного, адже «вічних» запасів будь-чого не буває. Зрештою, ми зараз використовуємо боєприпаси, що десятиріччями лежали на зберіганні. Їхня витрата автоматично означає наступне освіження. В цьому ж контексті ми розглядаємо можливість у майбутньому перейти на калібр артсистем 155-мм.

— 155 міліметрів — це стандарт НАТО. Де ми знайдемо боєприпаси до них?

— Так, власних снарядів ми не виготовляємо. Рано чи пізно нам доведеться їх закуповувати. Ясна річ, що в Росії вже ніхто нічого купляти не буде. Значить, доведеться шукати інших постачальників. Але зважте на те, що у світі, попри широку наявність артилерійських засобів обох калібрів, кількість 155-мм артсистем втричі більша, ніж 152-міліметрових. Як ви думаєте, які снаряди нам легше буде закупити? При цьому, калібр 155 мм розповсюджений саме в розвинених країнах і саме в цьому калібрі реалізуються найсучасніші артилерійські снаряди: далекобійні, високоточні, касетні. Тому запровадження калібру 155 мм дозволить значно підвищити можливості вітчизняної артилерії.

— Скільки артилеристів було нагороджено за час проведення АТО?

— Перш, ніж я відповім, хочу зазначити, що артилеристи, окрім нанесення втрат противнику і підтримки наших військ на відстані, нерідко проявляли справжній героїзм на передовій, не менший, ніж десантники, танкісти чи піхотинці. Достатньо згадати подвиг батареї капітана Боровньова, яка під Вуглегірськом була атакована з двох боків підрозділами противника з танками та БМП. Про це писала ваша газета у номері за 10 лютого 2015 року. В ході бою хлопці підбили чотири танки та дві БМП, опинились в оточенні й відмовились від пропозиції бойовиків скласти зброю. Чотири доби вони відбивали потужні атаки ворога і таки вирвалися з кільця. Шкода, що цей подвиг залишився не відзначеним. Або взяти до уваги бійців артдивізіону 128-ї бригади, які перейшли лінію фронту та захопили у бойовиків російський танк. До речі, свою винагороду за ворожу техніку ці хлопці віддали на лікування поранених. А захоплений ними Т-72 було передано до танкового батальйону 53-ї бригади.

Що ж до нагород, то станом на 1 жовтня відзначено 874 військовослужбовця ракетних військ і артилерії, з них орденом Богдана Хмельницького І-ІІІ ступенів — 41, орденом «За мужність» — 72 особи, решта — медалями та відзнаками.

Бесіду вів Роман ТУРОВЕЦЬ

Схожi записи: