Сестри Тельнюк: «На передовій відчуваєш людей, як своїх рідних»

 Жовтень 7, 2015

5416_p_14_img_0001Українські артисти Леся та Галина Тельнюк вдячні українським воїнам за їхній подвиг і всіляко намагаються їх підтримувати

Сьогоднішні гості «Народної армії» — заслужені артистки України Леся і Галина Тельнюк, які становлять дует «ТЕЛЬНЮК: Сестри». Цей гурт — незвичайне явище української музичної культури: у творчому доробку сестер Тельнюк — пісні на вірші Тараса Шевченка, Павла Тичини, Ліни Костенко, Василя Стуса, Оксани Забужко та багатьох інших митців. Крім того, в активі сестер багато музичних вистав на театральних сценах.

— Минулого року у вашому репертуарі з’явилася пісня «Повертайся живим», яка мала величезний успіх, оскільки сприймалася як пісня-реквієм, пісня-наказ нашим хлопцям обов’язково повернутися живими та з перемогою. Розкажіть про її створення.

Леся Тельнюк (Л. Т.). — Історія її створення дуже проста. Текст Ірини Цілик ми побачили на сторінці Оксани Забужко у Facebook й вирішили спробувати створити пісню. Вона відразу вдалася. Згодом Галя подзвонила хлопцям з гурту «Kozak System» і за декілька днів ми її записали у студії. Ця пісня — справжній душевний порив, вона правдива, щира. Нам було дуже важко її записувати, оскільки сльози заважали співати.

Галя Тельнюк (Г. Т.). — За деякий час відомі українські журналістки попросили нас заспівати цю пісню разом з ними та відзняти відео. Ми погодились, оскільки знали, що ці дівчата дуже патріотичні. Вони внесли в цю пісню дещо своє, особисте.

— Як ви підтримуєте українських військовослужбовців?

Г.Т. — Ми неодноразово брали участь у концертах для військових, зокрема — на Новояворівському полігоні. Саме тоді, коли хлопців відправляли на фронт. Також співали у військових частинах у Полтаві, Маріуполі, Кривому Розі та у багатьох інших містах, виступали перед бійцями безпосередньо на передовій.

Л.Т. — Найбільше запам’ятався виступ з піснями на вірші Шевченка, які військові слухали, схиливши голови. А коли після концерту нам казали: «Дівчата, ви — наші», це було найбільшою нагородою. Там, на передовій, відчуваєш людей, наче своїх рідних, ти по-справжньому за них хвилюєшся, в тебе за них болить серце, і ти намагаєшся хоч чимсь їм допомогти. Зараз ми підтримуємо наших військових творчістю і молитвами. Також ми входимо до «Жіночого концертного батальйону», у складі якого, разом з іншими артистами, виступаємо у шпиталях. Це наш внесок у майбутню перемогу.

— Як ви підбираєте пісенний репертуар для своїх виступів?

Г.Т. — Є така думка, на мій погляд, хибна, що треба виступати перед військовими лише із веселими піснями, всіляко розважаючи їх. Насправді ж потрібно зміцнювати їхній дух, адже хлопці дуже сильно й потужно реагують на пророчі слова Тараса Шевченка. Після одного з таких виступів пролунало: «Тепер нам не страшно йти на фронт та захищати Україну». Я вважаю, що це справжній момент істини, коли військові сприймають слово пророка і розуміють, що це писалося для них. Це такий культурний шар, якого в них ніколи не було, який за радянських часів не дозволяли вивчати нікому.

— Вам довелося виступати з концертами в Донецьку. Розкажіть, як вас сприймали мешканці Східної України.

Г.Т. — Ці поїздки на Схід країни не були для нас новиною. Ще до війни ми створили літературно-музичний проект «Стусове коло». Це величезна мультимедійна програма, де Василя Стуса зіграв актор Роман Семисал. Він, до речі, пішов добровольцем в АТО та цілий рік там воював, у зв’язку з чим показ вистави було призупинено. Також у виставі бере участь син поета Дмитро Стус. Ця програма пройшла випробування й у Луганську, й у Донецьку, й у Слов’янську, й у Горлівці, й у Маріуполі. Тоді багато хто нам казав: «Куди ви їдете, вас там не зрозуміють…» Але зали були заповнені, а публіка вражала нас своєю увагою.

Л.Т. — Оті зерна, які впали за декілька років до війни на той ґрунт, проросли у вигляді патріотів, які сьогодні боронять ту землю. На жаль, вся Україна не зцементована одним культурним шаром, який би її тримав. І це величезна проблема. А коли минулого року, за декілька днів перед окупацією ми були в Донецьку, місцеві жителі нам казали: «Если б мы знали, что есть такая музыка, которую исполняете вы…» Це було одкровення, оскільки вони не знали, що українська музика може бути серйозною і глибокою.

— Вашому творчому дуету майже тридцять років, розкажіть, коли ви почали співати?

Л.Т. — Ми почали співати, коли були ще зовсім маленькі. У віці 6 років батько вперше нас двох записав на магнітофон. А потім ми почали співати пісні у подарунок рідним. Коли тато почув, як ми заспівали пісню, написану нами на слова Тичини (яблуневоцвітно), він сказав: «Дівчата — це геніально». В найтяжчі хвилини ми згадуємо слова батьків, які завжди підтримували нас й казали: «Ви особливі, ви найкращі!» Жодне звання і оплески ніколи не замінять тих батьківських і материнських слів. Ми розуміємо, що робимо необхідну і сильну справу для України, і це є нашим найголовнішим завданням.

Г.Т. — У дует ми зійшлися ще дітьми. Як писав колись Стус: «Будуйте власну державу в собі», так ми на підсвідомому дитячому рівні, прогулюючи радянську школу, залишалися вдома вибудовувати свою музичну державу. Нам завжди хотілося донести до людей справжні слова великих митців. Саме тому ми співали пісні на вірші Василя Стуса, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Ліни Костенко, Василя Симоненка. І нам завжди хотілося розкрити людям те, чого вони не знають, адже слова видатних українських діячів можуть наповнити життя людей новим смислом і показати інший світ.

— У вашому творчому доробку чимало театральних постановок. Чим, на вашу думку, відрізняються виступи на театральній сцені від звичайних концертів?

Л. Т. — Театр має свою таємницю, він взагалі є дивовижною субстанцією. На театральній сцені завжди інакше себе відчуваєш, ніж на будь-якій сцені.

Г.Т. — Театр наповнений духами акторів, які там були і творили. Театр є справжнім храмом, і тому дуже прикро, коли театральні сцени здають під проведення корпоративів. Цим руйнується неповторна аура театру. Театр — для священнодійства, а не для балагану.

— Якими мовами ви виконуєте пісні?

Л.Т. — Важливим є те, що рідна мова формує музичну мову. Переважно ми співаємо українською та англійською, інколи французькою і німецькою. Російською ми не співаємо, оскільки не маємо потреби та, головне, бажання.

— Над чим зараз працюєте?

Г.Т. — Зараз на завершальному етапі нова музична програма із симфонічним оркестром на слова Тараса Шевченка. Ми її готували три роки. Вже записали звук і відео, залишилося змонтувати. Плануємо, що презентація нової програми відбудеться у телеефірі всередині жовтня.

— Як ви вважаєте, що необхідно для популяризації серед молоді якісної україномовної музики та літератури ?

Г.Т. — Я переконана, що українську музику та літературу необхідно постійно транслювати на телебаченні, ставити в радіоефіри, оскільки молодь дуже залежна від ЗМІ. Поки телебачення не буде налаштоване на правильне виховання молоді, нічого доброго не відбудеться.

— Музичні вистави, концерти, волонтерська діяльність — у вас дуже насичене життя. Розкажіть, про що ви мрієте?

Г.Т. — Мріємо про те, щоб закінчилася війна, щоб ніхто не гинув, щоб не було сліз. Хочеться миру, любові, щастя. Нам необхідно всім за це молитися і вірити, що це незабаром відбудеться.

— Ваші побажання захисникам України.

Л.Т. — Дай, Боже, хлопцям, які воюють, і їхнім сім’ям здоров’я і віри в себе. Ми їм дуже вдячні за те, що вони кожну хвилину свого життя віддають боротьбі з ворогом заради мирного майбутнього.

Г.Т. — Любимо, тримайтеся, ми завжди будемо поряд із вами і, повірте, ми намагатимемося все зробити, щоб ви прийшли в оновлену країну. Наші пісні — для вас, наша любов — для вас і наша надія — на вас.

Бесіду вела Олена КРУГЛЄНЯ

Схожi записи: