80 відсотків фугасів виявляють кінологічні пари

 Вересень 6, 2015

5412_p_07_img_0001В одному з таборів сил АТО того дня відбувалася ротація мінно-саперних підрозділів. Командир спеціального загону Центру розмінування ЗС України — майор з позивним «Васильович» якраз відправляв на передову три розрахунки з добре навченими собаками. Ті вже працювали на лінії зіткнення, тому міняли товаришів на передовій першими. А кінологи з молодняком ще мали пройти адаптацію, зокрема до запахів чужого регіону.

— Васильовичу, за своїх хлопців з необстріляними псами не хвилюєтеся? — цікавлюся у офіцера.

— Помірно. Всі вони мають кваліфікацію, без перебільшення, світового рівня, зокрема в тактичному розмінуванні. Стандартні вибухові пристрої вони можуть без проблем знешкодити самотужки. Наприклад, жоден із наших кінологів на відміну від бойовиків не сплутає спосіб встановлення детонатора на міні спрямованої дії. Російські найманці нерідко помилково направляють їхній вибух «на себе». Дилетанти! Легко можуть самих себе перепустити «на фарш», бо ці протипіхотні міни за вражаючою дією вибухових елементів — доволі страшна річ, — говорить «Васильович».

Попри кваліфікацію кінологів, у полі разом із ними завжди працюють мінери. Це «закон жанру». Перед бойовими виходами їх інструктують щодо особливостей дій у мінній обстановці даної ділянки, доводять до відома інформацію про «ноу-хау» проросійських мінерів. Далі кінологи працюють на власний розсуд. Головним для них є виявлення та фіксація мінувань. За відносно короткий час вони обстежують величезні території. Тому на знешкодження боєприпасів їх не відволікають. Більшість фугасів знищуються накладними зарядами на місці. А в особливих випадках, у населених пунктах або будівлях, спеціально підготовлені фахівці йдуть на фізичне розмінування.

— Там собаки також приносять користь. Був випадок на дорозі в Дебальцевому з дуже хитромудрим фугасом. Якби не бездоганна робота собак, серед наших військових були б чималі втрати. Бойовики висвердлили на значній глибині під асфальтом шурф, в якому встановили за складною схемою на невилучення чотири мінометні міни часів Другої світової. Навіть детонатори до фугасу були комбінованими, починаючи з гранатної розтяжки й закінчуючи дистанційним фалом підриву. Візуально та міношукачами ми змогли виявити лише частину пасток. А собака знайшов усі, тому ми зняли фугас тихо, — розповів «Васильович».

Невдовзі до нас підійшов кремезний 42-річний військовий кінолог Віталій. Я вже знав, що для нього ця ротація в зону АТО не перша. Старшина відзначився бездоганною роботою під Веселою Горою та Щастям на Луганському напрямку. Також Віталій свого часу працював разом з легендою серед українських мінерів — ротвейлером Ремою. Зазвичай пошуковий пес служить від сили пять років. Рема ж протрималась шістнадцять. У парі з хазяїном вона знайшла тисячі різноманітних мін в Афганістані, Лівані та Іраку. Скільком людям Рема зберегла життя, сказати достеменно важко. Проте лічба може бути вкрай нехитрою: скільки мін, стільки й потенційних жертв.

На заміну Ремі старшина Віталій обрав золотавого лабрадора Грея. З розрахунком старшина Віталій – Грей знайомлюся в організаційній метушні.

— Взагалі Греєм він зветься за паспортом і при сторонніх. Для своїх він Гриша. Греєм його записали за традицією для родовитих собак. Батько й мати цього красеня мають майже «князівське» коріння. Для Грея це третя війна його окремої собачої династії. Порода є порода, він мінно-пошуковий пес у третьому саперному поколінні.

Нині цей лабрадор вміє майже все. Як правило, курс базової та спеціальної підготовки для собак його фаху триває від одного до двох років. Та Грей впорався з наукою за десять місяців. Зараз Віталій виводить його на «вищий пілотаж», вчить не тільки виявляти, а й обходити розтяжки. Кожне замінування має певні запахи, Грей за ними вже легко відрізняє, наприклад, мастило від дротів.

Прошу показати якісь його навички. Віталій, ледве ховаючи посмішку, саджає Грея перед собою і голосно вигукує: «Слава Україні!» Пес піднімає морду й заходиться частим гавканням.

— Мій партнер має бути налаштований патріотично, — сміється старшина. — А якщо бути серйозним, до особливих навичок ця команда, напевно, не належить. Талант собаки-розшуковика полягає в абсолютному взаєморозумінні з людиною та безумовній дисципліні. Тому ми відбираємо одного з десяти найкращих під власну вдачу. Я Гришу виховував у суто ігровому стилі за тим же принципом, що й власних, тепер уже дорослих, дітей. Різниця тільки в наслідках такого виховання. Помилка дітей у житті може призвести лише до побутового конфлікту. Помилка собаки в бойовій роботі буде коштувати здоров’я або життя. Це я щодо «вищого пілотажу» з розтяжками. Уявіть що буде, коли недосконало вишколений саперний пес під час розмінування зірве струну з запалу гранати. Або зачепить «стрибаючу» протипіхотну міну МОН-72. Як ви думаєте, з моїм досвідом взяв би я Гришу на війну без віри в нього? Вже незабаром ми йдемо на бойове завдання…

За кілька годин до зустрічі з Віталієм та Греєм я слухав коротку промову легендарного мінера офіцера Центру розмінування майора Олександра Тарасова, який у судженнях про своїх кінологів був категоричним:

— Кінологи і мінно-розшукові собаки — це одне ціле. Інакше й бути не може. Живуть і їдять разом. Разом ризикують життям. Нерідко сплять поруч в одному окопі. Не забувайте, що 80 відсотків вибухових пристроїв знаходять саме вони. Якби пари не діяли як одне ціле, результати були б інші. І не було б у нас такого авторитету. Пам’ятаю цікаві випадки на блокпостах. Водії деяких автомобілів, щойно побачивши там кінологічний розрахунок, розвертали транспорт і тікали з черги. Ми їх зупиняли і відпрацьовували на наявність вибухових речовин. Зажди успішно.

Я слухав майора Тарасова. Пізніше спостерігав за гармонією відносин між Віталієм та Греєм на тренуваннях. Згадалося побачене на початку цьогорічної весни: боєць вигулював собаку… на руках. Пес пошкодив на розмінуванні лапи, але йому психологічно був потрібний звичний рух за розкладом. І кінолог по півгодини носив 50-кілограмового друга по розташуванню підрозділу фактично по коліна в рідкій багнюці.

У мене багато власноруч зроблених світлин із собаками і бійцями на численних позиціях наших військових. На них в очах людей — любов і ніжність до підопічних. В очах братів наших менших — відданість й увага. Та й взагалі немає, напевно, в зоні АТО опорного пункту або блокпоста, де не прижився хоча б один чотирилапий улюбленець.

Мабуть, ми все ж таки дуже відрізняємось від росіян та їхніх найманців. Бо на їхніх світлинах в Інтернеті собак майже немає. Може, й собаки в нас інші?

Віктор ШЕВЧЕНКО

 

Якими мають бути чотирилапі сапери?

Звичайно ж, в собак має бути хороший нюх, але цього мало. Пес не має бути агресивним до сторонніх (нагадаємо, він — не сторож, а сапер) або боятися їх, оскільки йому належить працювати також і серед великої кількості людей (наприклад, в аеропорту). Він має добре навчатися, а також мати стійку психіку і не реагувати на різні сторонні подразники — від запаху м’яса до гучних звуків.

Останній критерій особливо важливий, адже на мінному полі собака, який починає панікувати при пострілах і вибухах, — це вірна смерть як для нього, так і для кінолога. Всі ці якості перевіряються на «вступних іспитах», через які проходять цуценята віком від 10 місяців до 1 року, і потім розвиваються у процесі навчання. Для мінно-пошукової служби найкраще підходять такі визнані «нюхачі», як лабрадори, ретривери і спанієлі, а також універсальні породи — німецькі та бельгійські вівчарки. Власне навчання складається із загального курсу дресирування (для собак це ніби наша середня школа) та спеціалізованого навчання (в цьому випадку це пошук вибухових речовин). Навчання триває від декількох місяців до року, до того ж, як правило, разом із собакою вчать і кінолога — людину, яка з нею працюватиме.

 

Навіщо потрібні собаки, коли існують сучасні електронні міношукачі?

Міношукачі реагують на метал, а він насправді не є основною ознакою вибухових пристроїв. Собака шукає запах того, без чого не обходиться ні один вибуховий пристрій — ані фабрична міна, ані «пекельна машина» кустарного виготовлення — вибухівка. У результаті навіть у бойових умовах собака виявляє міни в три-п’ять разів (!) швидше, ніж це робить людина з міношукачем. Та все ж таки робляться спроби доповнити можливості чотирилапих саперів сучасною електронікою. Правда, не міношукачами, а в першу чергу засобами зв’язку. В деяких країнах розробляються відеошлейки з камерою і передавачем, завдяки яким кінолог може бачити на мініатюрному нарукавному екрані все, що бачить собака, який знаходиться від нього на відстані в десятки метрів. Це робить роботу кінолога більш безпечною, хоча при цьому доводиться стикатися з такими проблемами, як розпізнавання спотвореного радіозв’язком голосу господаря. Однак, як говорять фахівці, цілком можливо, що майбутнє саме за таким комбінованим підходом.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Заради України сапер “Ді” повернувся з Іноземного легіону

 

Довідник “ВСЕ ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ” для бійців та їх рідних

Розділ “ЗАХИСНИКИ ВІТЧИЗНИ”. Нагороджені та полеглі

Схожi записи: