Телеведуча Соломія Вітвіцька: “Поруч із нашим солдатом ніколи не страшно”

 Липень 30, 2015

5407_p_14_img_0001Соломія Вітвіцька, яку ми звикли бачити на телеекранах, часта гостя на передових позиціях наших бійців у зоні АТО

На її сторінках в соціальних мережах мало не щодня з’являються світлини із солдатами Збройних Сил та інших військових формувань України. Також ця тендітна жінка часто відвідує військові госпіталі, де підтримує поранених бійців. Про це та інше Соломія Вітвіцька розповіла читачам газети «Народна армія».

Соломія Вітвіцька — ведуча спеціального випуску «ТСН». Народилася 16 червня 1980 року у м. Броди Львівської області. Виросла у Львові. Закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка.

Перше місце роботи — Львівська телеагенція НТА. З 2008 року працює на каналі «1+1», ведуча програми «ТСН. Особливе».

Вільно володіє німецькою, читає Гете та Шиллера в оригіналі.

— Соломіє, скажіть, ви їдете на Схід насамперед як журналіст чи як волонтер?

— Я їжджу на Донбас передусім як волонтер та організатор концертів для наших захисників. Ми постійно збираємо речі, необхідні військовим, намагаємося їм допомогти. Хоча були випадки, коли я знімала сюжети-репортажі для ТСН. Однак головна мета моїх поїздок — підтримка бойового духу кожного, хто нині захищає Україну.

— З якими емоціями ви виїжджаєте в зону АТО та із якими повертаєтеся до Києва?

— Наше завдання підтримати хлопців, надихнути їх на перемогу, сказати безліч теплих слів, то їдемо тільки з позитивними емоціями. Ми хочемо, щоб вони пам’ятали, що громадяни України про них не забувають, переконуємо кожного солдата на передовій, що будемо завжди їх підтримувати. Я усвідомила, що мені ці поїздки так само необхідні, як і хлопцям. Мені завжди приємно бачити очі захисників, їхні усмішки, розмовляти з ними.

— А свою першу поїздку в зону АТО пам’ятаєте?

— У мене брат військовий — офіцер бригади тактичної авіації капітан Северин Вітвіцький. Він служив неподалік Севастополя у військовій частині в Бельбеку, яку після окупації Криму передислокували до Миколаєва. З початком війни на Донбасі брата відкомандирували до Краматорська. Про це не знали ані батьки, ані друзі, ані близькі, лише я. Тому моя перша поїздка на Схід України була в Краматорськ — до брата. Разом із гуртом «OT VINTA» ми влаштували концерт у штабі. Тоді я на власні очі побачила, що відбувається на Сході, й зрозуміла, що людям необхідна моральна та матеріальна підтримка.

— В які ще міста на Сході їздили? Хто з артистів підтримав вашу ініціативу допомагати?

— Нещодавно намагалася це пригадати. Їх дуже багато. Зокрема були в Маріуполі, Волновасі, Краматорську, Слов’янську, Мар’їнці, Сватовому тощо. Ми об’їздили майже всю Донеччину та більшу частину Луганщини. Іноді мені здається, що східну частину України я віднедавна знаю краще ніж західну. А що стосується артистів, то ніколи не відмовляють і їдуть із нами гурти «OT VINTA», «Врода», «Українські барви», співачки Ейра, Світлана Тарабарова, Брія Блессінг тощо. Останнього разу їздив Лесь Подерев’янський — не співав, але хлопці були дуже раді його бачити, знайшлося чимало шанувальників його творчості. Окрім передової, я організовувала багато концертів і у військових частинах, госпіталях, мобілізаційних центрах.

— Чи бувало вам страшно під час концертів на передовій?

— Безпосередньо під час виступів я відчуваю себе у безпеці, адже наші глядачі — професійні військові. Поруч із нашим солдатом ніколи не страшно. Але був такий момент, коли стало дійсно моторошно. Ми тоді їхали у Волноваху. В дорозі я згадувала, що мені розповідали мої друзі, брат. А саме, що можна з’їхати не на ту дорогу й потрапити до ворога. І от, коли наше авто повернуло ліворуч та проїхало декілька десятків метрів, водій різко загальмував… Увімкнув задню передачу, швидко повернувся на колишній шлях. Виявилося, що ми таки з’їхали не на ту дорогу і прямували просто до блокпоста «ДНР». Добре, що водій вчасно зорієнтувався, адже місцевість була дуже одноманітною, тож йому дуже легко було схибити. Але, слава Богу, все обійшлося!

— А чи не заперечує ваш чоловік проти поїздок на передову?

— Коли вирішила їхати у Краматорськ, сказала чоловікові: «Владе, я їду на Схід!» Він не заперечував, просто відповів: «Я поїду з тобою!» Тож у першій поїздці ми були разом. Пізніше він також їздив на передову, але без мене — як режисер: знімав відео та возив речі з волонтерами на крайні блокпости під Дебальцевим. І чесно, мені було страшніше знати, що він там один, а я в Києві, аніж самій бути в зоні бойових дій…

— Окрім того, що ви організовуєте концерти, певно, ще й гуманітарну допомогу везете?

— Так, намагаємося. Все, що найбільше потрібно хлопцям. На початку війни, завдяки людям, які читають мою офіційну сторінку у facebook, я допомогла зібрати перші 100 тисяч доларів, щоб закупити кровоспинний препарат Celox. Також «волонтерствую» ще й в американському благодійному фонді «Save lives together». За півтора року фонд передав нашому війську близько $1,5 млн. За ці кошти купували та везли на передову ті ж кровоспинні препарати, пігулки, пластир, джгути — повністю комплектували аптечки.

— Які плани на майбутнє?

— Ми вже готуємося до чергового музичного туру в зону АТО. Зокрема до дня ВДВ хочемо потішити відразу кілька аеромобільних бригад. Кошти на це збирає також і постійна учасниця наших концертів на передовій Ейра Муза. Отже, справу полишати не збираюся ні в якому разі.

Хлопці, тримайтеся, ми про вас пам’ятаємо і не залишимо без підтримки!

Бесіду вів Владислав ІЛЬЧЕНКО

Схожi записи: