“Говерла” перед Первомайськом. Як тримає оборону передовий блокпост. ФОТО

 Липень 9, 2015

5404_p_04_img_0002Нехтуючи Мінськими домовленостями, ворог продовжує обстрілювати наші позиції із важкого озброєння. Ворожі ДРГ активізувалися по всій лінії розмежування

Ми їхали розбитими дорогами Донбасу, наближаючись до міста Попасна. Наш водій Василь то тиснув на газ, то різко гальмував, висловлюючи при цьому своє незадоволення тамтешніми дорогами, точніше — їхньою відсутністю. За понад півтори години дісталися околиць міста, де нас зустрів серйозний, помітно втомлений і глибокодумний командир батальйону капітан Дмитро Рибак. Далі комбат супроводжує нас на наші передові позиції перед Первомайськом. Пихкаючи, машина їде польовою курною дорогою, й через вікна авто ми розглядаємо наслідки неоголошеної війни, що прийшла на цю благодатну землю. Вирви від мін то праворуч, то ліворуч, то попереду. Водій уважно вдивляється в дорогу, аби обминути застряглі в асфальт міни, що не розірвалися…

5404_p_01_img_0005Приблизно за півгодини ми знову на блокпосту. Цього разу на «0-му», від якого відстань до позицій проросійських НЗФ менше кілометра.

Нині на цьому блокпосту, що має назву «Говерла», несуть службу воїни 54-ї окремої механізованої бригади, які близько трьох тижнів тому змінили своїх бойових побратимів з іншої військової частини. Командир роти Сан Санич (як він сам представився) розповів, що головне завдання його підрозділу — не допустити прориву сил та техніки противника з боку окупованого Первомайська.

Комбат капітан Дмитро Рибак розповідає, що останніми днями тут відносне затишшя. Що означає «відносне»?! Майже щодня по блокпосту гатять зі стрілецької зброї та мінометів. Частенько турбують диверсійно-розвідувальні групи противника. А ось минулого тижня НЗФ гатили по цих позиціях із важкого артилерійського озброєння. Хлопці показали нам нову колекцію уламків від 152-мм снарядів. Деякі з них легко зрізують дерева…

На годиннику було близько одинадцятої. Зранку на диво ворог не здійснив жодного обстрілу цього блокпоста. Але, за словами командира «Говерли», це дуже оманлива тиша.

5404_p_01_img_0002— Тут ні на мить не можна розслаблятися. Як правило, за обстрілами наших позицій можна звіряти годинник. Гатять не менше трьох разів на добу. З Днем Конституції нас «привітали» мінометними пострілами вже о четвертій ранку. Повторили обстріл пообідді та ввечері. Ось так вони дотримуються Мінських домовленостей, — розповідає ротний Сан Санич.

Свого часу він закінчив факультет тилу Одеського інституту сухопутних військ. Впродовж шести років обіймав посаду начальника продовольчої та речової служби окремого батальйону. Коли всередині 2000-х розпочалося масове скорочення війська — звільнився. У цивільному житті працював і в охоронній компанії, і в будівельній. А коли ворог прийшов на поріг нашого спільного дому — пішов до військкомату добровольцем, і зараз разом із молодшим рідним братом кадровим офіцером захищає територіальну цілісність нашої держави на Донбасі. Він — на Луганщині, а брат — поблизу Маріуполя.

— Мати, звісно, дуже хвилюється, щодня молиться за нас. Але водночас каже, що вона та її односельчани дуже пишаються тим, що обидва її сини в такі тривожні для країни дні боронять нашу землю, — говорить командир «Говерли».

Сан Санич пригадав, що вже на 3-й день після їхньої передислокації сюди ворог підступно та потужно обстріляв «говерлівців» зі 120-мм мінометів. 5404_p_05_img_0001Снаряди падали на відстані 30–40 метрів від бліндажа, де перебували наші хлопці, від прямого потрапляння була знищена підстанція. Але, як із гордістю каже Сан Санич, його підлеглі з честю витримали це для багатьох перше бойове випробування.

Українські військові неухильно дотримуються Мінських домовленостей. Про це добре знають по той бік, тому часто у бінокль можна побачити, як вони вільно пересуваються у себе на позиціях. Але за необхідності наші вояки дають гідну відсіч агресору. Нещодавно вночі диверсанти так званої «ЛНР» підібралися до наших позицій на відстань близько 200 метрів та відкрили вогонь. «Говерлівці», як кажуть, в боргу не залишились. І ось вже 4 дні бойовики з того боку не турбують.

Декого з бойовиків на «0-му» блокпосту українські військові вже знають за позивними за допомогою радіоперехоплень. Але важливо те, що кілька разів саме завдяки радіоперехопленням були врятовані життя українських військових. Наприклад, тоді, коли в ефірі ватажки бойовиків ставили завдання розпочати обстріли блокпоста зі 120-мм мінометів, «говерлівці» мали «запас» часу для підготовки. А ще нашим військовим дуже допомагає собака Єгорка. Вона першою чує небезпеку та ховається в бліндаж перед початком обстрілів…

5404_p_04_img_0001Ми поцікавилися у «говерлівців», як у них зі всебічним забезпеченням? Із постачанням води та продовольства проблем не виникає. Картоплю, овочі, крупи, консерви, хліб, соління тощо тиловики Міноборони та волонтери сюди завозять своєчасно та в необхідній кількості. Як готують собі на блокпосту? На польовій кухні, яку воїни називають «диво-піччю». Хто готує? Самі ж «говерлівці», незважаючи на те, хто та яку посаду обіймає. А ось із технічним забезпеченням проблеми залишаються. Приміром, конче бракує тепловізорів, біноклів з далекоміром та сучасних зразків стрілецької зброї.

— По нас гатять зі зброї з прицільною дальністю 2,5 км, а ми можемо відповісти кулеметами лише на 1,5 км. Розумієте, в чому річ. Так не має бути, — висловився з цього приводу комроти Сан Санич.

Найбільше нас вразили на передових позиціях наші воїни. Вони — справжні патріоти, сміливі люди, хороші солдати. Спілкуючись із ними, ми уважно вдивлялися в їхні очі й ловили себе на думці, що з такими воїнами ми вистоїмо. В їхніх очах і словах немає навіть натяку на страх. Ми не почули жодного слова про те, що вони вже дуже втомилися та жалкують, що опинилися на цій війні. Солдати Леонід, Руслан, Віктор… Родом з Сумської, Житомирської областей та Києва. Перший із них у цивільному житті працював водієм, другий — заправником, третій — барменом у кафе на Хрещатику. У їхніх відвертих висловлюваннях про враження від цієї війни звучало головне — глибоке усвідомлення того, що вони тут дуже потрібні. Що від них залежить майбутнє України.

5404_p_05_img_0002Час наближався до обіду. Ми попрощалися з «говерлівцями» та вирушили на сусідні взводні опорні пункти. Знову їхали польовою курною дорогою. Знову зустріч із нашими воїнами, які тримають оборону на 1-й лінії. Нові обличчя, задумливі погляди, нечасті посмішки. Цікавимося: «Як ви відповідаєте собі на запитання — навіщо ви тут?»

— Щоб Україну не розірвали на шматки. Щоб наші діти росли та виховувалися в заможній та щасливій країні. І перемогти ворога зможемо тільки разом, — говорить командир одного зі взводних опорних пунктів молодший лейтенант Владислав Щавінський.

У мирному житті працював водієм на одному з підприємств на Хмельниччині, а раніше — слідчим в органах внутрішніх справ. «Я мусив піти служити. Бо від перемоги на Сході залежить подальший цивілізований розвиток України», — без паузи відповів взводний. Зустріли ми тут і 43-річного командира відділення сержанта Павла Пилипенка. Він — доброволець. Пішов боронити країну, щоб його рідні могли будувати плани на майбутнє. А ще… через біль за те, що саме тут минулого року ворожий снайпер обірвав життя його друга…

5404_p_05_img_0004Ще на одному взводному опорному пункті ми познайомилися з одеситом — командиром механізованого взводу молодшим лейтенантом Миколою Покладом, який був призваний на військову службу в серпні минулого року. У офіцера три вищих освіти: дві цивільних і одна військова, яку він здобув на кафедрі військової підготовки Одеського інституту сухопутних військ. За рік війни він та його підлеглі побували в багатьох «гарячих» точках Донбасу.

— У боях за Кам’янку (це крайня точка за Дебальцевим) ми з побратимами вели пряме бойове зіткнення з ворогом на відстані 50–100 метрів. Пізніше повернулися в місто і з боями виходили з оточення. Нині знову на передовій. 70 відсотків бійців нашого підрозділу мають солідний бойових досвід. Наш взводний опорний пункт готовий до відбиття атаки ворога. Для цього є необхідні засоби й сили, а головне — дух братерства, який тут цінується понад усе, — розповів офіцер.

Дивно, що офіцер, який вже рік воює на Донбасі та був у таких перетрясках, і досі молодший лейтенант. Його командири відправили документи на присвоєння йому чергового звання та представлення до нагороди. Та схоже в деяких чиновників свої критерії до кандидатів на заохочення. Це вже не вперше, що справжніх героїв не помічають, не відзначають, не мотивують. За такого ставленням до бійців із солідним бойовим досвідом військо втрачатиме їх. А ядро нового війська мають складати ті, кому бойового досвіду не позичати…

5404_p_05_img_0005Нехай цих хлопців супроводжує військова удача, нехай береже їх Господь Бог. За велику справу хлопці стоять — захищають Батьківщину!

Коли ми вже збиралися від’їжджати з позицій підрозділу молодшого лейтенанта Миколи Поклада, ворог почав обстріл по сусідніх позиціях. Комбату капітану Дмитру Рибаку по рації передали — по позиціях взводного опорного пункту молодшого лейтенанта Щавінського, які ми півгодини тому залишили, терористи почали «працювати» з 82-мм мінометів. Затишшя дійсно виявилось недовгим. Трішки перечекали. Стихло. Комбат радить вирушати. Знову їдемо польовою дорогою. Знов — «зеленка», а за нею — чисте поле, що добре прострілюється бойовиками. Наш водій Василь тисне на газ. Бачимо свіжі воронки від мін. Проскочили. Починається населений пункт. А отже ми в небезпеці. Навіть в опаленому війною Донбасі все пізнається у порівнянні. Непорушними залишаються лише віра в перемогу та правда. А вона — на боці України та її сильних духом захисників.

5404_p_05_img_0006В’ячеслав ДІОРДІЄВ,

Віталій СТЕЧИШИН.

5404_p_05_img_0007Фото Романа ДРАПАКА

Схожi записи: