«Гора-15» на виїзд…

 Червень 19, 2015
5399_p_1img0003

Інструктаж перед виїздом санітарного автомобіля, де водієм-санітаром солдат Андрій З., проводить начальник медичної служби 30-ї окремої механізованої бригади старший лейтенант медичної служби Сергій Тутов

Уже другий рік поспіль українським військовим медикам доводиться відзначати своє професійне свято в бойових умовах

Медичний пост 30-ї окремої механізованої бригади розташований на узбіччі дороги на Дебальцівському напрямку, за 10 кілометрів від передових позицій наших військ і за 25 — від одного з районних центрів Донеччини, і є транзитним медичним пунктом між передовою та Артемівською центральною лікарнею. На цьому медичному посту цілодобово в готовності до виїзду чатують кілька медичних бригад. Щойно вони чують по рації про обстріли наших позицій, біжать до машин. І сподіваються, що їхня допомога цього разу не знадобиться. Але не завжди так буває. І коли їх кличуть на допомогу, їхня «швидка», хоча на тамтешній дорозі яма на ямі, мчить на максимумі своїх можливостей до «червоної» лінії передової, аби якнайшвидше забрати пораненого. Цю ділянку траси недаремно назвали «дорогою життя»…

— За останні два тижні пункт прийняв 46 хворих, з них 26 поранених, 8 з яких — важко, — каже начальник медичної служби 30-ї окремої механізованої бригади старший лейтенант медичної служби Сергій Тутов і продовжує: «Основне наше завдання — якнайшвидше надання першої лікарської допомоги, стабілізація пораненого та подальша евакуація в Артемівську центральну лікарню або інші медичні заклади в залежності від стану та необхідного лікування».

Обстріли по лінії оборони бригади фактично не припиняються. Тому особовий склад медичного поста завжди напоготові.

— Через радіостанції ми чуємо, що відбувається в батальйонах на передовій. Як тільки там оголосили команду «Нора!» — ми «насторожі». Можуть бути «300» і «200»! — розповів начмед бригади.

Якщо поранених небагато, то реанімаційний автомобіль з лікарською групою виїжджає просто на передові позиції, зменшуючи тим самим час евакуації, хоча ризикує потрапити під обстріл. Так було, наприклад, минулого тижня. Тоді лікарська група виїхала по пораненого танкіста. І коли він вже був завантажений у реанімаційний автомобіль, почався мінометний обстріл. Міни лягали за 50–100 метрів від дороги, по якій рухалася військова «швидка». На щастя, ніхто не постраждав. Від осколків закривала лісосмуга.

5399_p_4img0001

Лікарі зведеного військово-медичного загону в лікарні міста Часів Яр на Донеччині обговорюють процес лікування військовослужбовця (зліва направо: начальник терапевтичного відділення зведеного військово-медичного загону майор медичної служби Дмитро Третяк, начальник приймально-евакуаційного відділення капітан медичної служби Олександр Платановський, начальник зведеного військово-медичного загону підполковник медичної служби Сергій Остапенко)

Про одну з нещодавніх евакуацій пораненого з передової розповів лікар-анестезіолог капітан медичної служби Ярослав М.

— Під час обстрілу нашому військовослужбовцю осколок вирвав два хребці. Було дуже важко зупинити кровотечу. Всю дорогу довелося рукою притискати тампони. Наш водій швидко подолав 25-кілометрову ділянку «дірявої» дороги. Ми просто «летіли». Якби не сучасний реанімобіль, який подарували волонтери, обладнаний спеціальними амортизуючими ношами, не знаю, що й було б. А так нам вдалося стабілізувати пораненого і швидко доставити в лікарню, що врятувало йому життя, — розповів лікар.

І таких епізодів чимало. Медикам, на жаль, доводиться стикатися і з трагічними моментами. Зокрема вивозити з так званої «червоної» лінії загиблих.

— Чотири дні тому довелося вивозити двох «двохсотих». Коли бачиш наших хлопців із заплющеними очима, то охоплює злість, не хочеться додому, коли на твоїй землі таке робиться, — говорить водій-санітар солдат Андрій З. А згодом показує свою санітарну «таблетку», посічену осколками від «Градів». — Ми, як змогли, її «полатали», і тепер вона знову на ходу, готова до порятунку наших солдатів.

«Гора-15, на виїзд!» — пролунала команда старшого…

І ми вирушили до Артемівської центральної районної лікарні, куди привозять поранених.

У мирний час тут надавали медичну допомогу лише місцевим мешканцям, а нині в установи подвійний статус. На базі цього лікувального закладу розгорнув свою діяльність 65-й мобільний госпіталь.

Ми зустріли хірурга, який оперував танкіста з вибитими хребцями.

— У хлопця було дуже важке поранення. Уламок снаряду пробив груди, розірвав нирку, пошкодив печінку, легеню і вибив два хребці. Операція була надскладною, одну нирку довелося видалити. Але солдат залишився жити. Ми вчасно його прооперували. Це той випадок, коли будь-яке зволікання з евакуацією пораненого загрожує смертю, — розповів капітан медичної служби Сергій Зарудняк.

До труднощів цьому хірургу не звикати. Його медичний стаж — 19 років. Він тривалий час працював у лікарні швидкої допомоги.

— Знаєте, працюючи в лікарні швидкої допомоги, я багато різного бачив. Але мене здивував моральний стан поранених хлопців. З відірваними кінцівками, важкими пораненнями важливих органів, переборюючи фізичний біль, вони тримаються мужньо. Щойно їхній стан трохи стабілізується, просяться повернутися на передову — де рвуться снаряди, де їхні бойові товариші, аби відстояти нашу Україну. В них немає страху й паніки, вони гідно пройшли випробування боєм. А їхній сильний дух передається і нам, лікарям, додає нам впевненості в роботі, — поділився думками капітан медичної служби Сергій Зарудняк.

Для надання кваліфікованої медичної допомоги 2-го рівня в цій лікарні є все необхідне лікувально-діагностичне обладнання й апаратура (навіть комп’ютерний томограф), препарати, медикаменти. Після стабілізації стану поранених евакуюють до Харківського військового госпіталю.

Військовий лікар не міг довго з нами спілкуватись, він вибачився та пішов до пацієнтів, поранених солдатів. Крокував бадьоро, лише запалені через безсонні ночі очі видавали його втому…

Далі ми разом з начальником медичної служби сектору полковником медичної служби Валерієм Ліщуком вирушили до міста Часів Яр.

Проїхали декілька десятків кілометрів, зупинилися біля місцевої дільничної лікарні та ознайомились зі специфікою діяльності сформованого на базі 65-го мобільного госпіталю зведеного медичного загону.

— Для прискорення надання медичної допомоги хворим, травмованим і легкопораненим нашим солдатам у прифронтовій зоні було прийнято рішення сформувати ще один структурний медичний підрозділ. Він розрахований на 65 ліжко-місць, — розповів полковник медслужби Валерій Ліщук.

Лише за останні півтора місяця в цьому медпідрозділі пролікували понад 200 військовослужбовців. Тобто звідси вони повернулися до своїх штатних підрозділів. Тут не роблять складних оперативних втручань. Але професійно лікують військових з легкими пораненнями та пацієнтів з гострими та хронічними захворюваннями.

До речі, саме завдяки військовим лікарня в місті Часів Яр не була закрита. Почалося її фінансування з державного бюджету, а волонтери завезли вкрай необхідне новітнє медичне обладнання. Тут функціонують фізіотерапевтичне відділення, клінічна лабораторія та рентгенкабінет.

— Коли ми сюди приїхали, то половина лікарні вже не функціонувала. Нам довелось починати з відновлення матеріально-технічної бази, зокрема, з заміни каналізації, поновлення водопостачання, поточного ремонту приміщень, — розповів начальник терапевтичного відділення зведеного військово-медичного загону майор медичної служби Дмитро Третяк.

Під час перебування в Часовому Ярі ми поспілкувалися і з кількома пацієнтами лікарні. Солдат Микола потрапив сюди через отруєння, Роман — у зв’язку з гостро-респіраторним захворюванням. За тиждень лікування стан їхнього здоров’я стабілізувався, тож невдовзі чоловіки, подякувавши медперсоналу, повернуться у свої підрозділи.

Ось таким виявився один з днів роботи військових журналістів у зоні АТО. Ми невипадково присвятили його роботі військових медиків. Цієї неділі в Україні відзначатимуть День медичного працівника. Вже другий рік поспіль українським військовим медикам доводиться відзначати своє свято в бойових умовах.

Віталій СТЕЧИШИН, В’ячеслав ДІОРДІЄВ

Схожi записи: