Костянтин Лєснік: “Нова форма бійців ЗСУ не плавиться, як це було раніше”

 Червень 8, 2015

5394_p_3_img_0001Костянтин Лєснік. Експерт з реформування норм і стандартів речового забезпечення та закупівель Міністерства оборони України, член міжвідомчої комісії РНБО. Консультант проектів з переозброєння та переоснащення

Уже понад півроку Костянтин Лєснік, один із колишніх очільників Prof1 Group — вітчизняної компанії, яка займається розробкою та продажем військового спорядження, є помітною постаттю у складі «волонтерського десанту» в Міністерстві оборони України.

Саме на нього та очолювану ним команду однодумців у військовому відомстві покладені завдання з реформування системи речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил — не лише розробка нових зразків обмундирування та спорядження бійців нашої армії, а й втілення в життя таких стандартів у цій царині, які б відповідали кращим світовим і були повністю сумісними з критеріями та вимогами, діючими в арміях країн Північноатлантичного альянсу.

Покращення у забезпеченні українського війська речовим майном, яке відбулося за час роботи волонтерів у Міноборони, не помітить хіба що незрячий. Однак у засобах масової інформації на адресу «волонтерського десанту» в МОУ дедалі частіше висловлюються різного роду претензії. Наскільки вони обґрунтовані? Саме з цього запитання почалася розмова з Костянтином Лєсніком.

— Я би переінакшив запитання і сформулював би його так: «Чим викликані претензії до волонтерського десанту, хто їх висловлює і чому вони виникають?» Як не дивно, але майже весь масив негативу, який спрямовується в наш бік, лунає не з військ, хоча насправді проблеми в забезпеченні залишаються неймовірно гострими.

Армія отримує зараз значно більше (ніж рік тому) і обмундирування, і засобів захисту, і бойового спорядження. Я би сказав, що про такий рівень речового забезпечення, яким воно є тепер, рік тому ми могли тільки мріяти.

Але незаперечним є те, що до належного, гідного і всебічного забезпечення захисників України нам ще далеко, ми насправді перебуваємо лише на початку шляху до цієї мети. Однак закиди лунають здебільшого не з військ і зовсім не з цього приводу.

— А звідки?

— Як не дивно — від тих, хто зацікавлений в отриманні військових замовлень стосовно поставок у Збройні Сили нової форми одягу, амуніції тощо.

Нині, й це цілком очевидно, Міністерство оборони України намагаються втягнути у процес з’ясування стосунків між ключовими гравцями на ринку вітчизняної легкої промисловості, адже на кону — неймовірні обсяги замовлень. Таких замовлень на постачання обмундирування війську на сьогодні немає в жодній країні світу.

Лише літніх польових одностроїв українська армія планує отримати упродовж цього року майже півмільйона комплектів. Це величезний обсяг, чималі кошти і, відповідно, — суттєві прибутки для підприємств, які отримають ці замовлення.

У цьому питанні позиція Міністерства оборони абсолютно чітка і зрозуміла — ми готові до відкритих, партнерських стосунків із бізнесом — за умов чесної конкуренції і однакових для всіх умов участі.

Наша мета — отримати якісну продукцію вчасно, в зазначених обсягах і за вигідною для Збройних сил ціною. Це — суть реформ у речовому забезпеченні війська, які впроваджуються нині нашим волонтерським десантом.

Однак, як виявилося, сприймати зміни, кінцева мета яких — гідно забезпечити тих, хто сьогодні зі зброєю у руках захищає Вітчизну, готові далеко не всі. Дехто досі не заглядає далі інтересів свого бізнесу і намагається проштовхувати ті схеми роботи, якими звикли користуватися упродовж довгих років.

Більше того, за тими грошима, які обіцяють військові замовлення, дехто взагалі забуває про те, що призначення армії — захист і оборона країни, а не налагодження стосунків між конкурентами чи партнерами по бізнесу, а саме в таку площину взаємин між різними гравцями ринку нас намагаються втягнути деякі добродії.

Щоб розібратися, чому це відбувається, потрібно повернутися до витоків проблеми, побачити, яким чином і за яким алгоритмом працювала система речового забезпечення Збройних Сил до недавнього часу.

— Якщо можна, продемонструйте це на прикладі тканини для польової форми одягу. Це питання, упевнений, цікавить усіх ще з минулого року, вся Україна знає — вона не тільки горить, а й плавиться.

— Так, дійсно, тканина, з якої здійснювався пошив літніх польових одностроїв, причому навіть та, з якої ми закуповували однострої ще в травні цього року — «Захист-14» та й інші, мала саме такі властивості стосовно вогнестійкості.

При цьому ми не мали жодної законної юридичної підстави, аби відмовити виробнику цієї тканини, який на загальних умовах переміг у тендері. ДСТУ просто не висуває ніяких вимог за цим параметром. Решті чинних на той час вимог Державного стандарту, затвердженого для пошиття польової форми, ця тканина також відповідала.

Чи знали ми, що вона плавиться? Знали, як і те, що вона має ще низку недоліків. Але всі вони були лише надбанням гіркого бойового досвіду, який, на жаль, на той час ще не отримав свого відображення в жодному з документів, що регламентують вимоги до тканин, призначених для пошиття військового одягу.

Тому змушений наголосити, що відмовити на законних підставах переможцю тендерної процедури ми не могли. Це, як то кажуть, одна сторона медалі. Друга — не було альтернативи. Ні у виборі тканини, ні в наших діях.

Адже у країні проводиться мобілізація, щодня до війська прибуває поповнення. Склади порожні, все, що надходить від промисловості, просто з коліс відправляється до війська.

Щоранку першим питанням на нараді в заступника Міністра оборони Юрія Гусєва було те, скільки комплектів речового ми отримуємо сьогодні та в які частини їх спрямувати.

Фактично всі ми стали заручниками ситуації, коли ніхто не був готовий до такого перебігу подій, ніхто упродовж понад двох десятиліть в незалежній Україні не замислювався над тим, що може виникнути така ситуація, коли водночас доведеться вирішувати дві паралельні проблеми. Перша — одягати військо, а друга — переходити на такі стандарти в речовому забезпеченні, які б відповідали вимогам сьогодення.

Отже, «Захист-14» — це останній зразок тканини, який можна назвати рудиментом минулих часів. Наприкінці травня були затверджені й набули чинності нові технічні умови, які визначають вимоги до 5 видів тканин, із яких тепер буде здійснюватися пошив літніх польових костюмів для військовослужбовців Збройних Сил.

— І нова тканина не горітиме?

— Горить будь-яка тканина, і та, яка прописана в нових ТУ, — також. Але жодна з цих тканин не плавитиметься, а та, з якої, наприклад, шитимуться костюми для танкістів, матиме ще й додатковий вогнестійкий захист.

Тканина, з якої вже почалося пошиття звичайних літніх польових одностроїв, абсолютно ні чим не гірша за ту, з якої виготовлені військові однострої будь-якої з країн-членів НАТО.

— І в чому «секрет» нових технічних умов?

— Щоб розробити їх, нам справді довелося розкрити певний секрет. Довелося зануритися у глибини-глибин.

Спочатку все було зовсім незрозумілим: за Держстандартом склад тканини має становити 60 відсотків поліестеру і, відповідно, 40 — бавовни. За цим параметром будь-яка тканина, з якої виготовлявся літній польовий одяг українських військовослужбовців, повністю відповідала вимогам.

Ба більше, тканини, з яких пошито літні «польовки» армій НАТО, мають такий же склад: 60 — синтетика, 40 — бавовна.

— Але наша плавиться, а їхня — ні. Чому?

— Звертаємося до виробників, просимо пояснити, чому так виходить. Мовчать, уникають відповіді або розводять руками. Що ж, довелося розбиратися самотужки. І тут з’ясувалася дуже «цікава» річ. «Винний», виявляється, не склад тканини, а її структура.

Українські виробники пішли шляхом найменшого спротиву, створивши двошарову тканину, в основу якої пустили синтетику, а в перепліт, так званий «уток», — бавовну. І отримали на виході матеріал, який відповідав ДСТУ і тим вимогам, які висувалися.

Така двошаровість тканини приносила значні фінансові дивіденди — поліестер можна було застосовувати найдешевший, навіть той, який надходить від вторинної переробки звичайних пластикових пляшок, і, що не менш привабливо для ткацьких фабрик, — гатунки бавовни також можна було використовувати низькі.

Результат такого фінансово-технологічного підходу до справи відомий — надприбутки, після отримання яких нікого не цікавило те, що верхній шар тканини, тобто бавовна, спалахує, а внутрішній шар, синтетика, плавиться і при спробі загасити полум’я спричиняє ще більші опіки, ніж якби тканина просто горіла.

Тому зараз ми створили технічні умови, які унеможливлюють такі «фокуси». Виробнику доведеться використовувати якісну бавовну і створювати нитку методом так званого замісу, коли поліестр і бавовна поєднуються, як це роблять ті виробники тканин, із яких пошиті натовські однострої.

І заощадити на якості складових вже не вдасться, адже технічні умови — це певна формула, прописана таким чином, що відступ від будь-якого з параметрів призведе до дисбалансу, за якого щось обов’язково помітно погіршиться — або міцність, або «дихаючі» властивості тощо.

— І це багатьом, хто змушений буде переналаштовувати виробництво, не сподобалося — «зайві» витрати?..

— Саме так. Спочатку, коли ми зверталися до виробників по допомогу в створенні ТУ, переважна більшість ставилися до роботи волонтерів скептично, мовляв, ви не професіонали, у вас нічого не вийде.

Але вже на тому етапі відчувався певний спротив, нас намагалися переконати — такої тканини українська легка промисловість створити не здатна.

Тиск був звідусіль, підключалися навіть народні депутати — доводилося відповідати на їхні численні запити, пояснювати особисто, до того ж не «на пальцях», а з технічною документацією, аргументовано: ось американські ТУ, ось литовські, ось ФРН, інших країн, ось, не дивуйтеся, російські. Так, навіть росіяни мають відповідну тканину.

І ми запозичили все найкраще, що є у світовому досвіді, навіть зі зразків ще радянських часів, збалансували всі параметри і прописали технічні умови. А коли ТУ набули чинності, здійнялася нова хвиля: «волонтерський десант» лише піариться, війська «голі-босі» тощо.

Найгірше, з чим довелося стикнутися, — відмова від виконання поставок за вже виграними тендерами. Тобто до Неллі Стельмах, директора Департаменту державних закупівель, приходить переможець тендера, який виграв лот на поставку 60 тисяч комплектів літніх костюмів, і в ультимативній формі вимагає зниження «планки» вимог ТУ по одному з параметрів тканини, інакше він відмовляється від тендерних зобов’язань.

А як можна щось знижувати, коли це насамперед вдарить по наших хлопцях, яким у цих одностроях воювати, до того ж вимога була така, що навіть за ДСТУ відступатися від неї ми не мали жодного права.

Тобто людина далі свого бізнесу не заглядає, те, що 60 тисяч українських бійців не будуть вчасно одягнуті, її не хвилює. Та ткацька фабрика, з якою співпрацює її швейне підприємство, тканину, яка б відповідала нашим ТУ не виробляє, а з іншою, яка виробляє, працювати не хоче…

— І як бути в такому випадку?

— Я ніколи не приховував свого ставлення до конкуренції — вона має бути чесною. Саме тому, аби не було жодних запитань, підприємство, де я раніше працював, принципово не бере участі в тендерах, які проводить Міністерство оборони, аби не було ніяких натяків.

Всі, хто зацікавлений у військових замовленнях, мають зрозуміти — віднині діє чесна, відкрита процедура електронних торгів, доступ до неї та всієї необхідної для участі в тендерах документації, включно з ТУ, — у відкритих джерелах, ознайомитися може будь-хто.

До того ж тепер ми робимо переклад усієї документації на англійську мову. Участь України у ВТО та зобов’язання нашої держави, які невдовзі набувають силу за умовами асоційованого членства України в ЄС, ніхто не відміняв. І вже зараз на цей сегмент українського ринку з дуже великим зацікавленням поглядають відомі світові виробники.

Тож якщо українські підприємства легкої промисловості не мають бажання втрачати позиції на рідній землі, їм слід припинити шукати причини, з’ясовувати стосунки між собою, волонтерами, Міністерством оборони і братися до справи.

Тим більше, що ми насправді подбали, прописуючи ТУ і створивши нові зразки одностроїв, аби собівартість виробів залишалася на приблизно тому ж рівні.

— Тобто?

— Тобто, за нашими підрахунками, а це не теорія, а реальний досвід, набутий в ході пошиття експериментальних зразків, — тканини витрачається менше. Якщо на старий варіант літнього польового костюму її йшло в середньому 4,3–4,8 м кв., то на новий однострій — 3,6–3,8.

Окрім цього, значно спрощено крій, ми відмовилися від заокруглених швів, замінивши їх на прямі, відмовилися від малофункціональних і водночас складних у пошитті накладних кишень, тобто є безліч нюансів, які дають можливість неабияк спростити процеси пошиття, оптимізувати їх.

За той же час будь-який швець, навіть не надто високої кваліфікації, здатний виконати значно більший обсяг роботи, ніж це було при пошитті попереднього зразка.

І, що не менш важливо, всі ці зміни дозволять, не підвищуючи собівартість, використовувати якісну фурнітуру, зокрема «липучки» та «блискавки». Ті липучки, які використовуються нині, і це не секрет, демаскують бійця вночі, вони чудово відблискують, якщо спостерігати в прибори нічного бачення. Імпортні аналоги цієї фурнітури, хоч і дорожчі, але такої властивості позбавлені.

А по «блискавки» ми порадили виробникам звертатися на одне з українських підприємств, вироби якого втричі дешевші навіть за китайські й вдвічі кращі за брендові європейські зразки. Але ще раз наголошу — ми не зобов’язані встановлювати зв’язки між українськими виробниками. Для цього на підприємствах існують маркетологи, технологи та інші фахівці.

Українці нічим не гірші за інших, я в цьому переконаний, просто нарешті всім варто зрозуміти — під лежачий камінь вода не тече. У власній безпорадності, небажанні працювати за нормальними, загальноприйнятими у світі стандартами не слід звинувачувати «волонтерський десант» чи ще когось.

Розмовляв Іван Ступак

Схожi записи: