«СОТНИК» ІЗ КОЗАЦЬКИМ «ОСЕЛЕДЦЕМ»

 Червень 5, 2015

5393_p_5_img_000245-річний військовослужбовець Олександр нагадує хрестоматійного сержанта-служаку. Жилавий, з обвітреним обличчям і розумними очима чоловік, який багато побачив на своєму віку

Рік війни кардинально змінює людей. Навіть мобілізовані чоловіки без армійського досвіду набувають звички розмірковувати про все, що відбувається навколо них із суто військовою скрупульозністю. Таким моїм співрозмовником став уро-дженець Івано-Франківщини — військовослужбовець одного з механізованих батальйонів 24-ї окремої механізованої бригади, командир командно-штабної машини сержант Олександр із позивним «Сотник».

— Коли мій син, студент академії мистецтв, поїхав до Києва, аби відстоювати нашу національну честь і гідність, я зрозумів, що повинен підтримати свою дитину в боротьбі, — говорить він.

Згодом Олександр долучився до волонтерського руху, став активістом калуського автомайдану. А потім у серпні торік був призваний до війська за мобілізацією. Від повістки не ховався: служив строкову і уявляв, що до чого.

До речі, з-під шолома в «Сотника» стирчить кінчик чуба-оселедця.

— Перед тим, як іти до війська, я наголо постригся. А тут побачив, що багато хлопців носять правдивого козацького чуба. То й собі запустив. Можливо, з часом козацькі «оселедці» стануть статутними зачісками у Збройних Силах, — жартує він. — А поки що це додатковий мотиватор, який ми можемо собі дозволити. Глянеш навкруги — і можна уявити, що ти на Cічі. Хоча, так воно і є. Це ж тут те саме Дике Поле, де козаки несли вартову службу.

А по неділях «Сотник» та його бойові побратими відвідують місцеву церкву.

— Ремарк колись написав, що в окопах атеїстів немає, — говорить Олександр. — Погоджуюся. Спілкування з Богом дає певну розраду. А для місцевих наші організовані походи до церкви — взагалі явище. Коли ми нещодавно прийшли до храму, місцеві бабусі ледь не пустили сльозу. Церкву відчинили й дозволили помолитись.

Що робитиме «Сотник» після демобілізації, а вона вже не за горами, він не визначився.

— Швидше за все — повернуся знову на підприємство, — каже він. — Але точно буду скучати за хлопцями з батальйону. Ми багато чого пережили разом. Таке не забувається.

 

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ

Схожi записи: