КОЛИ КОЛЕГИ ГІРШІ ЗА ВОРОГІВ, АБО ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ МІФИ ПРО НАШЕ ВІЙСЬКО

 Травень 20, 2015

5387_р_1_img_0003«Мобілізовані бійці відправляються на фронт непідготовленими, в навчальному центрі їх розмістили в непристосованих для життя казармах, харчуються не по-людськи, вдягнені в лахміття…» Так емоційно і з відвертим негативом журналістка одного з телевізійних каналів розповідає про бойове навчання та побут мобілізованих у 169-му навчальному центрі Сухопутних військ «Десна».

Все подається так, що в непосвячених людей мимоволі виникає відчуття гніву на військове командування, яке нібито довело існування захисників країни майже до крайнощів. Цей сюжет дуже схожий за контекстом та формою подачі на репортажі російських журналістів про події в Україні, які все перевертають з ніг на голову. І діють за правилом: чим нагліша брехня, тим швидше в неї повірять. Але ж у нашому випадку, це репортаж української журналістки. Виникає запитання: з якою метою підготовлений такий викривлений сюжет? На чий млин журналіст ллє воду? Кого цей сюжет дуже потішить у потужній інформаційній війні проти України? Як на мене, це той випадок, коли колеги бувають гірші за ворогів.

Важливий і той факт, що авторка сюжету, перевдягнувшись у військовий однострій, пробралася в розташування навчальної частини через паркан. При тому, що в нашому журналістському середовищі загальновідомо — керівництво центру відкрите для представників преси, тож необхідності в «екстримі» не було. Схоже, наша колега не замислювалась над тим, що для її життя існував великий ризик натрапити на чатового режимного об’єкту чи небезпечні предмети на полігоні. Не кажучи вже про етичність шляхів отримання інформації автором сюжету. Забула колега і про залізне правило журналістики: торкаючись проблемного питання, вивчити його з усіх боків, почути думку командування центру, яке відповідає за умови проживання, організацію харчування та бойову підготовку військовиків. Та, схоже, сценарій сюжету був заздалегідь написаний і коментарі посадовців в нього не вписувались. Так народжуються міфи про наше військо. А ще з огляду на власний чималий професійний та життєвий досвід можу твердо сказати, що так журналістську славу не здобувають…

5387_р_4_img_0003Після оприлюднення в телеефір нібито кричущих фактів про військові будні в «Десні» Управління комунікацій та преси Міністерства оборони України вже наступного дня запросило туди журналістів центральних телеканалів та газет, аби колеги особисто оцінили реальний стан справ. Скажу більше, командування центру пішло на безпрецедентний крок: журналісти мали змогу вільно спілкуватись з бійцями в будь-якій частині або підрозділі без супроводу командирів, оглядати житлові та навчальні комплекси за власним вибором, перевіряти їдальні та куштувати солдатську їжу. Також їм було дозволено побачити й оцінити хід бойової підготовки на полігоні центру.

5387_р_4_img_0004Забігаючи наперед, зазначу, що деякі з представників ЗМІ були налаштовані, м’яко кажучи, скептично, при цьому не вважали за потрібне приховувати своє упереджене, суб’єктивне і зрештою несправедливе ставлення до об’єктивного стану справ у цій конкретній військовій частині. І це при тому, що начальник центру генерал-майор Ігор Танцюра показав присутнім план-схему всього центру в навчальній, тиловій, житловій та парковій зонах і запропонував журналістам самим вибрати порядок та місце їхньої роботи. Перший вибір був за танкодромом, де саме в той момент вперше в житті водили танки новобранці строкової служби. В ході спостереження за виконанням навчальної справи начальник центру розповідав про сьогодення навчальних частин. Вони нещодавно прийняли строковиків та мобілізованих. Центр спеціалізується на підготовці солдатів та молодших командирів за 92 військово-обліковими спеціальностями (планується довести їх до 120). Для кожної спеціальності існує своя програма підготовки за часом, насиченістю та, зрозуміло, специфікою. 90 відсотків командирів та інструкторів мають бойовий досвід участі в АТО, тому їхній головний принцип підготовки підлеглих — вчити того, що потрібно на війні. Незалежно від спеціальності всіх мобілізованих вчать влучно стріляти з пістолета, автомата, кулемета, станкового та ручного гранатомета. Всі вони проходять бойове метання ручних та кумулятивних протитанкових гранат…

5387_р_4_img_0002Після танкодрома журналісти забажали перевірити їдальню та казарми. Помешкання солдатів мисливців за негативом «не вразили» — скрізь чистота та порядок. Зверну вашу увагу на те, що в тих будівлях, які фігурували у «кричущому» телесюжеті, ніхто давно не проживає. Кілька років тому цей навчальний центр планували скоротити і вони були «законсервовані», а за браком коштів з часом почали занепадати.

Чи не найбільшу активність дехто з журналістів виявив під час та після обіду в солдатській їдальні. Телевізійники засипали вояків запитаннями: чи завжди так годують, чи є лазня, чиста білизна, чи виплачується зарплата, чи не кривдять командири?

Висловився і начальник центру.

— Ми не стверджуємо, що в нас немає проблем. Але ми їх вирішуємо і раді будь-якій допомозі. Запевняю, що не буду карати нікого з учасників сюжету на СТБ. Всі ми люди зі своїми думками та життєвим досвідом. У нас дуже різноманітний склад мобілізованих з різними рівнями виховання та культури поведінки, настроєм на службу…

Того дня до «Десни» приїхав і член волонтерського десанту в Міністерстві оборони Богдан Ковальов.

— Мене важко запідозрити в нечесності, і я вважаю, що минули ті часи, коли армія вперто приховувала свої недоліки. Проблеми треба аналізувати та вирішувати. Я сам нещодавно тут працював з комісіями. Були перебої з формою. Чому так сталося? Нас не влаштовувала якість тканини одностроїв. Тому ми за згодою Міністра оборони відмовили постачальнику тканини. Тоді вчасно надійшла допомога від канадців. А про харчування скажу так: армійська кухня, зрозуміло, не домашня, — зауважив Вадим Ковальов.

Тему організації харчування в центрі я продовжив з офіцером відділу по роботі з особовим складом майором Тарасом Кутовим. Офіцер зауважив, що до значного збільшення кількості військовослужбовців у війську деякі з компаній, які відповідають за солдатську кухню, виявились не готовими. Також проблемою є нинішня вартість харчування, яка давно не відповідає реальним цінам на продукти. Судіть самі: нині на харчування солдата на добу виділяється за різними нормами в різних родах військ від 34 до 41 гривні, вартість продуктів в цих цифрах — менше половини…

Останню крапку у відвідуванні центру журналісти поставили на тактичному полі на позиції для метання бойових гранат. Там вони знову допитливо оточили мобілізованих. У відповідь на запитання про регулярність та якість бойової підготовки солдати розповіли про щоденні інтенсивні навчання зранку до вечора. На харчування хлопці не скаржились. Про проблеми з лазнею чи чистою білизною журналісти теж не почули. Одного з солдатів — рудовусого сорокап`ятирічного тракториста з Харківщини Петра запитання журналістів так допекли, що він не витримав:

— Я вже добре стріляю з усієї стрілецької зброї, навіть зі станкового гранатомета. Навчився водити бойову машину піхоти і бронетранспортер. Все в мене гаразд — ви що, не бачите, мені час кидати гранату?…

Віктор ШЕВЧЕНКО,

«Народна армія».

Фото Андрія ШМАТОВА

Схожi записи: