ЦИВІЛІЗОВАНА СВІДОМІСТЬ

 Березень 18, 2015

5365_p_7_img_0002…ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ТРАДИЦІЯ ПЕРЕДБАЧАЄ БЕЗПОСЕРЕДНЮ УЧАСТЬ НАРОДІВ У ВИЗНАЧЕННІ ВЛАСНОЇ ДОЛІ…

Рік тому російські спецназівці захопили будівлю Верховної ради Автономної Республіки Крим та фактично змусили народних депутатів приймати незаконні рішення. Під тотальним контролем збройних сил РФ відбувся незаконний референдум, фальшовані результати якого стали «виправданням» для порушення суверенітету, територіальної цілісності України, анексії частини української території.

Створення на півострові маріонеткового уряду та проведення під стволами військ агресора так званого «референдуму» взагалі, з точки зору будь-яких норм та положень міжнародного права, виглядають як пряма і нахабна анексія території суверенної держави. З цим погодився весь цивілізований світ, який й досі не визнає Крим російською територією.

Різні форми волевиявлення були продемонстровані протягом 2014 року в деяких країнах Європи — Іспанії, Італії, Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.

Від соціального опитування італійців до верховенства права

Приміром, в Італії висловлювалася громадянська позиція щодо від’єднання області Венето в окрему державу. Електронне голосування (формально — референдум), проведене з 16 по 21 березня 2014 року, не мало юридичної сили. При цьому, за даними організаторів, більшість мешканців взяли в ньому участь і понад 80% виборців висловились за відокремлення області. Проте в основу розвитку подальшого сценарію було покладено не результати волевиявлення, не економічний розвиток регіону, не славетна історія Венеціанської республіки (1100 років незалежного існування — Авт.), а верховенство права. Тобто саме верховенство права стало основою збереження миру, спокою та стабільності в Італійській Республіці. При цьому громадяни усвідомлювали відсутність юридичних підстав для реалізації результатів електронного опитування.

Каталонці відмовилися від силового сценарію

Референдум про політичне майбутнє іспанської провінції Каталонія планувався на 9 листопада 2014 року, але Конституційний суд Іспанії заморозив підготовку до референдуму через його невідповідність Конституції країни. Попри заборону, у визначений день було проведене консультативне опитування, що не мало прямої юридичної сили. Намаганнями волонтерів опитування організували на понад 1300-х виборчих дільницях у 900-х населених пунктах. На запитання про незалежність Каталонії, за деякими оцінками, позитивно відповіли понад 80% виборців. Влада Каталонії назвала це важливим кроком на шляху до незалежності. Влада Іспанії з повагою поставилася до результатів голосування, але наголосила на їхній нелегітимності. Результат на користь незалежності Каталонії пояснюється переважною кількістю етнічних каталонців (3/4), збереженням ними своєї мовної та культурної ідентичності. ВВП Каталонії перевищує $300 млрд, у разі набуття нею незалежності Каталонія стала б 31-ю у переліку найпотужніших економік світу. Привертає увагу величезна повага каталонців до законодавства Іспанії та міжнародного права: результат голосування, усвідомлення свого економічного потенціалу та історичного минулого все одно не дозволили каталонцям розвивати силовий сценарій від’єднання.

«Плюси» та «мінуси» шотландської незалежності

Найбільш показовим і повним для процедури реалізації було волевиявлення у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. Питання незалежності Шотландії походить з далекого минулого і протягом декількох сторіч вирішується шляхом обговорень, зважування всіх аргументів та прийняття найактуальніших і найкорисніших на час дискусії рішень для обох народів. Уперше воно постало в контексті правомочності перебування Шотландії у складі Британії з часу укладення союзу з Англією в 1707 році. На політичному рівні відокремлення Шотландії почали обговорювати з 30-х років минулого сторіччя. Тоді йшлося про розширення повноважень до автономії в межах єдиної держави. Вирішальний вплив на позицію прихильників шотландської незалежності відіграло розвідування нафтового родовища «Брент» біля узбережжя Шотландії на початку 1970-х років. Прагнення до самовизначення призвело до проведення референдуму щодо створення шотландського парламенту в 1979 році (попередній парламент був розпущений у 1707р.), й тоді для розподілу повноважень між Лондоном та Единбургом забракло голосів. Але наступний референдум у 1999 році дав Шотландії власний парламент, наділений обмеженими правами у сфері оподаткування. Питання про незалежність було порушене лідером Шотландської національної партії Алексом Селмондом лише 2007 року, але тоді не вистачило голосів для просування цієї ідеї. 10 січня 2012 року уряд, сформований партією Селмонда, оголосив приблизний час проведення референдуму — осінь 2014 року. 15 жовтня 2012 року прем’єр-міністр Великої Британії і перший міністр автономного уряду Шотландії Алекс Селмонд підписали угоду, що визначала порядок проведення референдуму про незалежність Шотландії восени 2014 року. Пізніше датою проведення референдуму було визначено 18 вересня 2014 року. У випадку ухвалення питання незалежність Шотландії була б проголошена 24 березня 2016 року (у 1603 році в цей день Шотландія і Англія були об’єднані в династичну унію).

Очевидно, що питання від’єднання окремого народу в незалежну державу надзвичайно складне. Суперечки щодо «плюсів» та «мінусів» цього процесу в контексті Шотландії досі тривають. При цьому виникає чимало дискусійних моментів. Приміром, єдина валюта у двох незалежних державах — це нонсенс, а вводити нову валюту — завдання не з простих. До того ж Велика Британія виступає за членство в ЄС лише завдяки надзвичайно високій питомій вазі проєвропейських шотландців, решта ж британців є прихильниками виходу з цього об’єднання. З виходом зі складу Королівства Шотландія автоматично втратила б членство в Євросоюзі, тож їй потрібно було б знову проходити процедуру вступу. Позитивний результат при цьому не гарантований, зважаючи на негативне ставлення деяких членів ЄС до сепаратизму. Парадокс — найбільш проєвропейський народ порушує одну зі священних європейських цінностей — відношення до територіальної цілісності держав у їхніх теперішніх кордонах. Але як цивілізовано вони вирішують цю проблему! Процедури виконуються таким чином, що ні у британців, ні у шотландців, ні в решти світу не виникає навіть і тіні сумніву щодо легітимності будь-якого результату референдуму. Постає також питання щодо ядерної зброї: атомні субмарини базуються в шотландському Фаслейні, а Сполучене Королівство є правонаступником всього арсеналу. Тобто ці надзвичайно складні питання потрібно вирішувати шляхом взаємних домовленостей, а іноді і з залученням міжнародних інституцій, коли це стосується ядерної безпеки, наприклад, Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ). При роз’єднанні просідає інвестиційно-фінансова привабливість як Шотландії, так і Великої Британії. Можна наводити безліч як «плюсів», так і «мінусів» шотландської незалежності, але тут очевидно одне — у випадку розриву суттєво програють обидві сторони. Народи ведуть цей діалог протягом сторіч, мирно, без втручання третіх сторін. Напевно, тому процес і є мирним, оскільки відсутні нав’язливі сторонні «помічники зі зброєю», як в українському Криму та на Донбасі. Шотландський народ 18 вересня 2014 року зробив свій вибір. Решті світу, зокрема і путінській Росії, залишається подивитись, як належить вирішувати питання реалізації права на самовизначення.

Порівнюючи процеси, що тривають на пострадянському і західноєвропейському просторах, мимоволі доходимо висновку, що розвиток будь-якого сценарію має відповідати верховенству права, закону, міжнародному праву. В аналізі потрібно обов’язково дотримуватися хронології подій, запобігаючи перекрученню історичних фактів. Розгляд історичного питання варто починати з часу виникнення проблеми, а не з того моменту, коли це зручно певним політикам. Тоді в деяких кримінальних елементів не виникне бажання спотворювати історію шотландського руху за незалежність шляхом порівняння її з незаконною і аморальною анексією Криму або терором на Донбасі. Чого варте твердження, ніби шотландці, подивившись на кримський сценарій, вирішили провести власний референдум про від’єднання від Сполученого Королівства.

Михайло ЧЕРНОВ,

«Народна армія»

Схожi записи: